Понеділок, 15 Серпня, 2022

Боротьба за “Колтівський коридор”

Вважається, що однією з “візитних карток” Львівсько-Сандомирської операції став так званий “Колтівський коридор” – вузька ділянка, пролом у німецькій обороні, через який було кинуто одразу дві танкові армії. Однак військові історики, описуючи сміливий крок радянських генералів, мало приділяють уваги тому, що боротьба за коридор була важкою, що радянські війська вимушені були “бронювати” стінки коридору, а німці робили кілька спроб перекрити цей пролом у своїй обороні, пише lvivyes.com.ua.

      Формування коридору

Влітку 1944 р. радянське військове командування вирішило провести масштабні наступальні операції, з метою звільнення Білорусії та України від німецьких військ. Скориставшись тим, що левова частка танкових сил німців була зосереджена на Україні, Червона Армія спочатку завдала поразки ворогу на території Білорусі, а згодом вдарила й у Західній Україні.

14 липня 1944 р. армії 1-го Українського фронту розпочали Львівсько-Сандомирську операцію. Загальновійськові армії, що наступали у першому ешелоні на Львівському напрямку, не змогли прорвати оборону ворога, тому у бій були кинуті підрозділи 3-ї гвардійської та 4-ї танкових армій. В сектор 60-ї армії були перекинуті підрозділи 9-го механізованого та 7-го гвардійського танкового корпусів. 69-а механізована бригада (9-й мехкорпус) отримала завдання оволодіти Сасівськими висотами.

69-а мехбригада полковника Степана Літвінова налічувала майже 3400 бійців, 24 Т-34 (7 Т-34-85), 10 СУ-76, 16 гармат, 33 міномети, майже 150 кулеметів. 15 липня частини бригади вели запеклі бої з ворогом поблизу с. Нище. Німці зайняли оборону у лісовій місцевості, ретельно замаскували штурмові гармати. Окрім того, від танкових частин відстали піхотні підрозділи. Німцям вдалось вивести з ладу 7 Т-34. 

Після того, як прибула піхота 322-ї стрілецької дивізії, мехбригада продовжила просування, оволоділа селом Тростянець Малий, вийшла на східну окраїну села Єлиховичі, де перерізала шосейну дорогу Золочів – Сасів. Так було сформовано відомий “Колтівський коридор”.

            3-а танкова не квапиться з наступом

Аби розширити прорив, відкинути німецькі підрозділи, у бій було направлено  ще дві механізовані бригади 9-го мехкорпусу – 70-у (наступала на лівому фланзі) та 71-у (на правому фланзі).

Німецьке командування розуміло, що радянський прорив може призвести до оточення значної частини сил у Бродів та втрати Золочева, тому почало формувати бойову групу оберста Борна (начальник артилерії ІІІ-го танкового корпусу) куди увійшли кілька батальйонів, підрозділи штурмових гармат та протитанкові частини. Борн, спільно з гарнізоном Золочева, повинен був ліквідувати радянський прорив.

Німці не змогли відкинути радянські підрозділи, водночас і Червона Армія сповільнила своє просування, оскільки командування 3-й танкової армії не знало, які сили має ворог на даному напрямку. Командувач 3-ї танкової армії, генерал-полковник Павло Рибалко стверджував, що для повноцінного входження в прорив, танкістам було потрібно кілька доріг, а не шосе Золочів – Сасів, яке вважалось другорядним. Захоплений автошлях прострілювався артилерією ворога, ним було важко доставляти боєприпаси та евакуювати поранених.

В 01:00 16 липня 69-а мехбригада та 56-а гвардійська танкова бригада (7-й гв. танковий корпус), отримали завдання розширити коридор. 69-а мехбригада у взаємодії з 336-ю стрілецькою дивізією (336-а сд) мала захопити Сасів (північніше коридору), а 56-а танкова спільно з 322-ю стрілецькою – узяти Золочів (південніше коридору). Однак командувачі корпусів, зупинили просування своїх частин, сподіваючись на те, що сусідня 40-а танкова армія здолає ворожий опір у Золочева.

За таких умов, генерал Рибалко, наказав здобути Золочев частинами 22-ї гвардійської мотострілецької бригади (6-й танковий корпус) спільно з підрозділами 322-ї сд. Штурмові частини підтримували батареї 272-го гвардійського мінометного полку. Радянські бійці захопили місто. 336-а дивізія взяла під контроль 16 липня Кругів, однак Сасів і Колтів продовжували лишатись у руках німців.

Розташування радянської артилерії у Колтівському коридорі

                Завдання для 71-й мехбригади

Радянське командування вирішило висунути нове завдання для 71-ї мехбригади гвардії полковника Олексія Кочетова. Бригада повинна була пройти через прорив, створений 69-ю мехбригадою, повернути у північно-західному напрямку Монастирок – Дубина. Кочетов мав у підпорядкуванні майже 3500 бійців, 25 Т-34, 10 САУ, 14 гармат, 32 міномети а також частини посилення –  1507-го самохідно-артилерійський полк (21 СУ-76), 378-й дивізіон “РС”, дві батареї 1715-го зенітно-артилерійського полку.

Поблизу Малого Тростянця, частини бригади потрапили під удари ворожої артилерії та авіації. Незважаючи на це, до кінця 16 липня бригада захопила кілька сіл, висоту 334, яка була чудовим спостережним пунктом. Оскільки розвідка виявила потужну оборону ворога у Сасова, бригада вирішила посилити тиск у напрямку Жуличі – Білий Камінь.

Частини бригади намагались оточити німецькі піхотні та артилерійські частини поблизу висоти 360. Бригада в боях втратила 20 вбитих та понад 60 поранених – поблизу гори Високої німецькі гармати спалили Т-34-85 комвзводу лейтенанта Василя Собяніна. Сам лейтенант отримав поранення, а решта членів екіпажу загинула. Неподалік Жулич німецький танк роздавив бронемашину – загинуло п’ятеро червоноармійців. Бригада не змогла форсувати Західний Буг через відсутність переправ, потрапила під потужні артудари німців. За таких умов командування 9-го мехкорпусу наказало Кочетову повернути в південно-західному напрямку, наступати на Буськ. 

Танки Т-34-85

 Новий напрям наступу для 4-ї танкової армії

У зв’язку з відсутністю можливостей ввести в прорив в секторі 38-ї армії 4-у танкову армію генерал-полковника Дмитра Лелюшенка, радянське командування звеліло танкістам зробити обхідний маневр наступати в напрямку Підлипці – Красносільці. 10-й танковий корпус, посилений 72-м важким танковим полком (танки ІС-2), 1689-м винищувально-протитанковим артполком та зенітками повинен був знищити противника в районі Підлипці – Плугів, наступати на Перемишляни. 6-й мехкорпус з підрозділами посилення мав знищити ворога в районі Казимирівка – Славна, форсувати р.Гнила Липа.

Корпуси 4-й танкової армії розпочали наступ після 14:00 16 липня. Дороги, якими рухалась техніка, розмило дощами й темпи просування частин армії були низькими. Такий розвиток подій давав німцям можливість зміцнювати свою оборону.

В секторі 4-ї танкової армії була кинута в бій і 148-а стрілецька дивізія генерал-майора Андрія Міщенко (15-й стрілецький корпус). Піхотинці змогли відбити кілька атак ворога, просунулись на кілька кілометрів вглиб його оборони. Частини дивізії здобули Івачів, Підлипці, вийшли до залізниці, по обидві сторони від Плугова.

У Івачува німецькі підрозділи контратакували 825-й та 302-й стрілецькі полки дивізії силою до 12 танків та САУ та батальна піхоти. Червоноармійці вимушені були відступати, частина солдатів розпочала панічну втечу на позиції сусіднього 496-го полку. Лише втручання дивізійної артилерії дозволило зупинити натиск ворога. В документах дивізії вказано, що німецькі танки діяли групами, ховались за пагорбами та у лісовій місцевості. В журналі 148-ї сд вказано, що протягом дня ворог втратив 8 танків, кілька бронемашин і до 200 бійців. Втрати самої дивізії склали 5 гармат (4 76-мм), 61 убитих, 217 поранених.

      “Прогризання” німецької оборони

Підрозділи 4-ї танкової армії так й не змогли розвинути успіх 148-ї дивізії. Не змогли далеко просунутись й підрозділи 4-го гвардійського танкового та 107-го стрілецького корпусів. Радянські підрозділи подолали перші дві лінії траншей, однак в районі с. Гижеївка наштовхнулись на міцну оборону Вермахту – німці замаскували танки та штурмові гармати, артилерія Вермахту мала добре простріляні позиції.

У важке становище потрапила 12-а гвардійська танкова бригада. 2-й танковий батальйон бригади спочатку потрапив у болотисту місцевість, де танки та самохідки стали чудовими мішенями для німців. Втративши 3 Т-34 спаленими та кілька машин підбитими, батальйон обійшов болотисту місцевість, захопив Гижеївку, однак потрапив під контрудари німців, які кинули в бій 8 САУ та три Pz.IV. Усього 2-й танковий батальйон втратив 10 Т-34 та 2 СУ-85, натомість втрати німців були значно меншими – дві самохідки та танк.

Після 19:00 німці завдали потужних ударів по підрозділах підрозділи 4-го гвардійського танкового та 107-го стрілецького корпусів. Спочатку німці протягом двох годин наносили потужні артудари, залучаючи навіть шестиствольні міномети. Далі випустив димову завісу, під покровом якої в атаку перейшла піхота за підтримки 25 танків та штурмових гармат (1-а танкова дивізія Вермахту). Німцям вдалось відбити північну частину Гижеївки, зупинити просування опонентів. Однак своїми діями, частини двох корпусів послабили тиск Вермахту на 38-у армію, відтягнули на себе частину сил ворога.

Розрахунок 57-мм протитанкової гармати веде бій

17 липня підрозділи 3-ї гвардійської танкової армії підійшли до р.Золочівки, де потрапили під вогонь ворожих танків та артилерії, що діяли на протилежному березі. Радянським військам чинили опір залишки 349-ї піхотної та 8-ї танкової дивізій. Після годинного бою 69-а механізована бригада (9-й мехкорпус) оволоділа переправами біля сіл Белзець і Почапи і рушила в напрямку міста Красне і однойменної залізничної станції. В районі Кругова вступила у бій кінно-механізована група (КМГ) генерал-майора Сергія Соколова, що мала наступати маршрутом Кругів – Колтів – Сасів – Білий Камінь – Буськ.

Знищений німецький танк Pz.IV

Кілька слів про дії авіації

Варто кілька слів сказати й про дії радянської авіації, яка 16 липня наносила потужні удари в районі Зборова та Золочева. Так, в секторі Плугів – Риків ворога атакували майже 400 літаків, а Грабківці – Млинівці – понад 420. В документації 2-ї повітряної армії вказано, що в повітряних дуелях радянські пілоти збили 68 ворожих літаків, втративши 53 своїх.  Зокрема в секторі Золочів – Зборів 18 винищувачів Як-3 5-го винищувального авіа корпусу вступили у бій з 13 німецькими винищувачами. Радянські авіатори записали на свій рахунок 7 Bf.109 та 3 Fw.190, втративши 5 своїх машин.

Полонені бійці Вермахту

Бої за Колтівський коридор тривали. Попереду було кілька німецьких спробу перерізати прохід, а 4-а танкова армія не змогла з першого разу провести свої сили  через коридор.

.