Вовчухівська офензива, також відома як Битва під Вовчухами, стала однією з найважливіших і найкривавіших битв українсько-польської війни 1918-1919 років. Її метою було здобути контроль над містом Львів, столицею Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Хоча офензива не досягла всіх своїх цілей, вона мала значний вплив на хід війни та подальшу долю України, пише сайт lvivyes.com.ua.
Битва за Львів та хід українсько-польської війни
Польсько-українська війна розпочалася в листопаді 1918-го року через територіальні суперечки. Польським військам завдяки чисельній перевазі та кращому озброєнню вдалося захопити Львів – столицю Західноукраїнської Народної Республіки. Проте визволити місто українські військові не змогли. Тоді командування взялося за реорганізацію, посилення частин та розробку плану наступу. Спочатку планували захопити залізницю Львів-Перемишль, а потім оточити ці міста.
Операція передбачала наступ двох ударних груп УГА. Перша група мала на меті захопити село Вовчухи, де була розташована польська залога, а також села Долиняни та хутір Коців. А друга група вела наступ на села Бар і Судову Вишню.
Використання артилерії та злагоджені дії піхоти стали причиною успіху українських військ на початковому етапі операції. Вдале застосування гармат допомогло українцям вибити польські війська з Вовчухів та інших населених пунктів, та врешті зайняти стратегічно важливі висоти. 18 лютого українським військам вдалося заволодіти значною ділянкою залізниці Львів-Перемишль. Це відкрило їм шлях до нового наступу на Львів.
Однак польське командування відправило на допомогу 5 тисяч солдатів у район боїв з УГА та посилили гарнізон Львова. Хоча полякому війську вдалося відбити Вовчухи та Бар, український контрнаступ змусив їх зупинитися і 350 польських солдатів опинилися в полоні. Розуміючи, що ситуація складається не на їхню користь, польська сторона звернулася за допомогою до Антанти. До Львова прибула місія на чолі з французьким генералом Жозефом Бартелемі з метою розпочати переговори. Від УГА вимагали пропустити місію до Львова залізницею. За наказом президента ЗУНР Євгена Петрушевича дипломатичні потяги були пропущені без перевірки. Як з’ясувалося пізніше, ці потяги насправді перевозили 14 тисяч гвинтівок з амуніцією, що значно зміцнило польські війська.
Переговори, поновлення боїв та остаточна поразка
22 лютого в Ходорові розпочалися переговори між українськими та польськими представниками. Українська Галицька Армія (УГА) змушена була погодитися на припинення наступу. І 23 лютого Вовчухівська операція завершилась. Польські політики висунули неприйнятні для ЗУНР вимоги: передача Львова та Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну, а також встановлення нової “лінії Бартелемі” як західного кордону ЗУНР. Українська делегація не могла погодитися на такі ультиматуми, що призвело до поновлення бойових дій. Бартелемі ж намагався схилити українську сторону до поступливих дій, лякаючи їх великою армією, яка формувалася у Франції.
Попри ретельну підготовку до другого етапу Вовчухівської операції, штаб УГА зіткнувся з серйозними перешкодами. Підтримка Польщі Антантою та низка тактичних помилок призвели до перемоги поляків. 18 березня їм вдалося деблокувати Львів, а за 10 днів захопити всі ключові населені пункти. Так Вовчухівська операція завершилась поразкою УГА.
Хоча Вовчухівська операція не принесла очікуваного результату, вона продемонструвала світові готовність і здатність галичан захищати свою державу. Українські дипломати нарешті отримали можливість сісти за стіл переговорів. Цей поворот подій не слід трактувати як остаточну поразку, а навпаки продемонстрував, що для досягнення успіху в майбутньому дипломатія і стратегія повинні синхронізовані з максимальною точністю.