Палац щастя друкаря і президента Львова

Нагорі теперішньої вулиці Івана Франка стоїть будівля Львівського відділу реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Ця довжелезна назва – офіційна, в народі ж його називають набагато простіше – РАГС або «Палац щастя». Сюди установу переселили з палацу Потоцьких на вулиці Коперника ще 2000 року, пише сайт lvivyes.com.ua.

Палац Юзефа Ноймана 

Звісно, порівняно з величним палацом графів Потоцьких будівля на Франка суттєво програє, але, тим не менш, це також колишній палац! Він був зведений 1926 року у стилі неокласицизму за проєктом архітектора Адольфа-Віктора Вайсса, випускника Львівської політехніки, професора і члена Політехнічного товариства. Вайсс будував, серед іншого, художньо-промислову школу, лікарню фундації Білінського, а також палаци графа Бадені в Радехові та Буську. Тож палаци йому було будувати не вперше.

Замовником і власником палацу був Юзеф Нойман, співвласник знаменитої друкарні Піллерів, двічі обраний президентом Королівського столичного міста Львова: з 1911 по 1914 та з 1919 до 1927 року. Цікаво, що дата його народження відома точно – 25 січня 1857 року, а от місцем народження в одних джерелах вказаний Львів, а в інших – Сянок, місто у Підкарпатському воєводстві. Його батьком був Юзеф Нойман, податковий радник, вочевидь, в родині була традиція старших синів називати Юзефами, бо один з синів Ноймана також носив це ім’я. 

Щодо матері цікава ситуація: відомо, що її звали Крістіна з роду Мохнацьких, а один з попередніх президентів Львова, що був на посаді з 1887 по 1896 рік – Едмунд Мохнацький. Він був юристом, почесним членом товариства Польського національного музею у місті Рапперсвіль в Швейцарії. Під час його каденції проходила знаменита Крайова виставка 1894 року у Львові, Мохнацький був представником дирекції виставки поряд зі Станіславом Бадені, приймав у Львові імператора Франца-Йосифа та був нагороджений його орденом. Едмунд ще й мешкав десь неподалік, на вулиці Святої Софії, тобто також теперішній Івана Франка, тільки нижче. Тож Юзеф Нойман цілком міг би бути сином його доньки і продовжувачем тяглості президентства у Львові.

Справою життя Юзефа Ноймана було друкарство. Особливо після того, як він фактично врятував знамениту друкарню Піллерів з багатою та цікавою історією.

Піллери у Львові

Перший представник династії Піллерів був переведений з Відня до Львова ще 1772 року. Антон Піллер зупинився у кам’яниці Яна Богдановича на розі вулиць Ставропігійської та Федоровича, навпроти Домінікан. Після того, як друкар 1776 року викупив кам’яницю у власника, вона стала називатися «Піллерівською». Оскільки якість друкарні Піллера була набагато вищою від львівських, він згодом купив залишки збанкрутілих єзуїтської та францисканської друкарень. Саме Антоній видав першу львівську газету французькою мовою «Gazette de Leopol», також друкував шкільні підручники, періодичну пресу, календарі. 

Після смерті Антонія керівництво друкарнею перейшло до його вдови Йозефіни (Юзефи) і синів Томаша та Йозефа. Поруч з чоловіком Юзефа опанувала мистецтво друку так добре, що їй вдалося упродовж перших трьох років після втрати чоловіка вести справи самій, а з 1783 року їй почав допомагати син Томаш. Він відкрив у їхній кам’яниці першу фірмову книгарню, мав власну папірню спочатку коло села Шкло, а потім на Пелчинському ставі. 

Його брат Йозеф тим часом відкрив власну друкарню на вулиці Личаківській, 3, якою потім володіли всі Піллери, сюди була перенесена друкарня зі Ставропігійської. Про імператорські привілеї друкарні свідчив державний австрійський герб на балконі.

Німецький мандрівник Йозеф-Август Шультес писав 1798 року:

«Губерніальний друкар Піллер, друкуючи патенти, циркуляри, афіші, збагатився настільки, що тепер посідає одну з найгарніших у Львові кам’яниць. Можна назвати його галіційським Траттнером у повному розумінні цього слова».

Траттнери, Моцарти і Піллери

Йоганн-Томас Траттнер був одним з найбільших, найвидатніших і найпривілейованіших видавців та постачальників книг з Відня, придворним друкарем і книгопродавцем при імператриці Марії-Терезії. Він збудував у центрі Відня 1776 року величезний видавничий комплекс, що мав назву «Траттнерхоф». Його дружині Марії-Терезі фон Траттнер давав уроки музики сам Вольфганг-Амадей Моцарт. Він орендував помешкання у будинку Траттнерів і навіть присвятив Марії-Терезі «Фантазію і сонату для фортепіано». 

Але й це ще не все! Старший син Моцарта Карл-Томас народився у Траттнерхофі, де тоді жила їхня родина. Вони дружили, тому саме Йоганн-Томас Траттнер став хресним батьком всіх трьох дітей Моцарта, зокрема і наймолодшого Франца-Ксавера!

Але через стан здоров’я Траттнер не зміг бути особисто на хрещенні Франца-Ксавера, тож його представляв головний бухгалтер поліграфічної компанії Траттнера Міхаель Клопф. А учнем Міхаеля був… Антоній Піллер! І до того, як переїхав до Львова, він був довіреним працівником Віденської урядової друкарні Траттнера. 

Саме друкарня Піллерів першою запровадила літографічний друк нот, що було дуже прогресивним для початку ХІХ століття. І єдине відоме нотне видання Франца-Ксавера Моцарта у Львові також здійснене у друкарні Піллерів, вони ж створили і портрет Моцарта роботи відомого львівсько-тернопільського художника Карла-Готтліба Швайкарта. 

Львівський «Траттнерхоф»

Друкарня Піллерів вперше у Львові запровадила друк літографій, причому першим їхнім виданням 1824 року стали два альбоми відомого художника-пейзажиста, кузена Франца-Ксавера Моцарта, Антонія Лянґе. Це були 35 гравюр з зображеннями Збаража, Олеська, Язлівця, Пліснеська, Теребовлі тощо. У 1830-х роках у літографічному закладі при друкарні Піллерів працював і знаменитий графік Карл Ауер з Праги.

Після смерті Йозефа Піллера його син Петер отримав друкарню, а Франц – книгарню, яку згодом переніс на вулицю Театральну, 11, до будинку, у якому містилася одна з найдавніших львівських кав’ярень «Віденська». 1826 року Франц Піллер отримав монополію на продаж шкільних підручників по всій Галичині тривалістю 6 років, а потім дозвіл продовжили ще на 3 роки, що дуже обурило інших книгарів. 

А тоді почалося повстання 1831 року… І обшуки львівських книгарів, під час яких познаходили багато забороненої закордонної та польської літератури. Франц Піллер не був винятком, тож його на 3 місяці ув’язнили. 

Цензура була пом’якшена лише після 1848 року, тоді Піллер, щоб втриматися на плаву, почав продавати, крім книжок, мапи, глобуси, фарби, блокноти, різноманітні види паперу, а також виставляти на продаж твори мистецтва, зокрема воскові портрети віденського скульптора Карла Берга. 

Після 1850 року книгарню перенесли до нового приміщення на вулицю Галицьку, 9. А наприкінці ХІХ століття Піллери безнадійно збанкрутували… І тут з’явився прекрасний принц, рятівник і лицар в одному флаконі – Юзеф Нойман. Він одружився з донькою Корнеля Піллера Казимирою і викупив друкарню, яка продовжила існування під назвою «Піллер-Нойман» до 1939 року. 

1906 року Юзеф звів на Личаківській, 3, двоповерхову будівлю друкарні з машинним залом і складами за проєктом архітектора Станіслава Квятковського. Зараз в будівлі функціонує навчально-виробнича база Поліграфічного інституту (Академії друкарства), що 1946 року перевели до Львова з Харкова.

Шлях до вершини

Після порятунку славетної друкарні кар’єра Ноймана різко пішла догори: він став головою комітету власників друкарень, 1899 року – міським радником, 1907 року був обраний першим віцепрезидентом Львова, 1911 – президентом, 1913 – послом до Галицького крайового сейму, 1914 – членом Найвищого національного комітету Польщі.

Також він очолював Міську ощадну касу, Львівське товариство власників нерухомості, заснував і очолив польську філію гімнастичного товариства «Сокіл». Входив до комітету першої Всеукраїнської будівельної виставки, організованої 1926 року під час Східних торгів. Тут простежується ще одна паралель з Едмундом Мохнацьким, який був у комітеті Крайової виставки.

Після вторгнення 1915 року російська влада примусово вивезла Юзефа Ноймана до Києва в групі заручників. А 1918 року він брав участь у боях за Львів і був нагороджений Золотим хрестом заслуги, Хрестом оборони Львова, двічі Хрестом доблесті та іншими.

Палац щастя і дітей

Недарма «палац щастя» Ноймана такий великий: адже Казимира Піллер, яка, до речі,  була головою Охорони могил польських героїв у Львові до 1934 року, народила йому шістьох дітей. Синів Ноймана звали Юзеф і Адам, ще один, найменший Болюсь Нойман, на жаль, помер в молодому віці і похований на Личаківському цвинтарі під гарною скульптурою ангелика. Ще були три доньки: Казимира Ширмер, дружина інженера Казимира Вайсса (можливо, сина архітектора палацу) і дружина доктора Гарасимовича.

Від важкої довгої хвороби Юзеф Нойман помер 30 грудня 1932 року. Його проводжали безліч людей, президента дійсно любили і поважали, тож недарма 1937 року вуличку навпроти його друкарні назвали на його честь. Вона носила його ім’я фактично до 1945 року, зараз це вулиця Павла Римлянина. 

А в палаці, де колись панувало щастя і лунав дитячий сміх, завжди вирували веселощі: як в радянські часи, коли це був будинок культури від «Львівенерго» та від заводу «Львівприлад» і багато львів’ян ходили сюди на дискотеки та різні заходи, так і зараз, коли до «палацу щастя» регулярно приїжджають молоді пари, що стають на свій рушничок щастя. Хай же дух родини Юзефа Ноймана благословляє їх на таке ж щастя, яке мав славетний президент міста Львова і його чудова родина.