Війна з бургомістром

Львів – направду місто попелюшок, де можна було з найглибших низів суспільства дуже швидко піднятися на самий вершечок, мати величезні багатства і владу, пише сайт lvivyes.com.ua. Найкраще це ілюструє історія родини Кампіанів, точніше Новокампіанів, а ще точніше – Вощинки, тому що батько славетного і могутнього львівського бургомістра був… кріпаком. Микола Вощинка тяжко працював на землях графа Станіслава Конєцпольського. Як же його син зумів пробитися до найвищої влади в місті?

З кріпаків у бургомістри

Павло Новокампіан (Novicampianus) народився 1527 року в мальовничому містечку Новополє Малопольського воєводства над річкою Піліца. Цікаве походження його латинського прізвища, адже в перекладі з латинської «Campo» означає «поле, земля». Пізніше своє пафосне прізвище він скоротив до Кампіана.

Павло почав з того, що 1544 року вступив до Краківського університету, де через 8 років здобув титул магістра філософії. Вочевидь, йому допоміг брат Войцех, який був богословом і професором у Краківському університеті. Павло почав викладати фізику, як називали тоді медицину, і став відомим лікарем та гуманістом. Ще за кілька років Кампіан отримав у Болонському університеті статус доктора медицини. Це відкривало йому шляхи у будинки багатих міщан, чим він і скористався.

Молодого амбітного 33-річного лікаря влада Львова запросила до міста. Кампіан приїхав, бувши вже відомим доктором медицини і досить заможним завдяки успішній лікарській практиці. Він став міським лікарем, отримав статус громадянина Львова, а через рік вже придбав частину Темричівського лану наприкінці теперішньої вулиці Пекарської. Павло одружився з Анною із родини Грюнвальд і досить швидко став одним з найвідоміших представників львівського міщанства.

1584 року Павла Кампіана запросили до Ради міста Львова, і він швидко почав обіймати керівні позиції та, врешті-решт, добрався і до найвищої посади бургомістра. До речі, на цій посаді він був декілька разів. Неодноразово Кампіан зловживав своїми повноваженнями, так, надавши велику позику місту 1594 року, «чуйний» Кампіан допоміг і Львову, і собі, адже він дістав у володіння усі міські млини, а це аж понад 20! А ще купив Калічу гору і розбудував поселення Воля Кампіанівська.

Ну, а далі – все, як і зараз. Корупція, спекуляції, зловживання службовими повноваженнями… Кампіан не гребував нічим задля досягнення своєї мети та збагачення і фактично став місцевим олігархом. Загальновідомі його фінансові махінації, зокрема Павло став одним з перших, хто почав позичати гроші під відсотки і навіть створив ломбард… на цвинтарі.

Ломбард на цвинтарі 

Каплиця Кампіанів з мармуровими погруддями досі є однією з найпишніших у Латинській катедрі. Павло почав 1585 року відбудовувати знищену колись каплицю Струмилів, щоб увіковічнити свій рід. А ще каплиця виконувала роль ломбарду, адже гроші і коштовності клієнтів зберігали саме там. Фактично каплиця Кампіанів при Латинській катедрі – це найдавніша банківська установа у Львові. 

Вже перед смертю 1599 року Павло заснував при катедрі перший побожний банк «Monti Pietatis», що означає «гора милосердя». Але він не встиг добудувати каплицю і помер під час епідемії чуми 1600 року, передавши всі справи синові. 

У Кампіанів можна було позичити до 1000 золотих під заставу будь-яких речей, крім хутра, бо з міллю боротися ніхто не хотів. Викупити заставу можна було упродовж 6 місяців, а відсоток був або нульовий, якщо позичали менше 50 золотих, або 4%, щоб показати доброчинний характер закладу. Ба більше, багатим людям заборонялося користуватися послугами під загрозою суду! Всі прибутки розділяли між малозабезпеченими, вдовами тощо.

Павло Кампіан дуже суворо стежив за поверненням боргів.   Його тезко і сусід по площі Ринок, аптекар вірменського походження Павло Абрагамович, судився з ним багато років, але так нічого і не досяг. А вирішив суперечку між ними лише син Павла Кампіана, але дуже оригінальним способом…

Ідучи стопами батька

Мав Павло сина і доньку. Зузанна вийшла заміж за купця Марка Шарфенберга-Остогурзького, який фундував будівництво шпиталю святого Лазаря на Цитаделі. Він переїхав з Кракова до Львова наприкінці ХVI століття, прийняв міське право, і Павло Кампіан став одним з його поручителів. Марек продавав солону і сушену рибу, постачав її навіть на стіл королю Сигізмунду ІІІ Вазі. Також мав суконну крамницю і входив до Колегії сорока мужів у магістраті. Зузанна, беручи приклад з Софії Ґанель, яка звела Костел святої Софії на вулиці Франка, вирішила наслідувати її і збудувала Костел святого Марка на теперішній вулиці Кобилянської, який, на жаль, не зберігся.

Син Павла Мартин був дуже схожим на батька. Народився він 1574 року у Львові. Вирішив піти стопами батька і так само, як і він, вступив до Краківського університету, а 1606 року повернувся зі статусом бакалавра мистецтва. Павло оплатив його чотирирічне навчання з медицини у Кракові, Вроцлаві і, вочевидь, в Італії. 

Те, що не зміг зробити батько, вдалося сину. Як найкраще вгамувати недоброзичливця, який роками пише на тебе скарги і подає до суду? Мартин зробив це дуже своєрідно: 1606 року він…  одружився з Ельжбетою Абрагамович, донькою затятого сусіда аптекаря Павла, що врешті-решт поклало край давній ворожнечі між родами. 

Мартин отримав великий спадок від батька та чималий посаг від дружини, тож продовжив батькову справу: давав позики, рятуючи Львів і не забуваючи про себе. Часи були дуже важкі, місто шматували пожежі, війни, епідемії… Тож рятівник Кампіан неодноразово ставав у пригоді: так, одного разу він, рятуючи місто від банкрутства, надав 20000 золотих під невеликі відсотки, іншим разом в заставу узяв село Клепарів… Вдячні містяни 1617 року запросили його до складу магістрату, а там і до бургомістра недалеко.

А у 1615-1619 роках Кампіан здійснив блискучий задум: збудував чудову ратушеву вежу, оздоблену різьбленням Андреаса Бемера, руками п’яниць, волоцюг, в’язнів та інших маргіналів. У Львові жартували, що вони йшли на каторгу, «на галери», тому на ратуші була табличка з зображенням галери, зараз її можна побачити у лапідарії в Чорній кам’яниці. Насправді вона ніби мала символізувати торгівлю, хоча хтозна…

Шляхетність чи захланність?

Що б там не казали про Мартина Кампіана, але мало хто зміг би віддати більшу частину своїх прибутків зубожілому місту, що котиться в прірву банкрутства після безлічі пожеж, епідемій та набігів татар, що спустошували околиці. Мабуть, тоді і потрібна була така тверда рука, яка могла би вивести Львів на достатній рівень виживання, і Мартин це робив, можливо, занадто різко, але ефективно.

Він надалі давав позики Львову, щоб утримати його на плаву. 1622 року відбулася ще одна успішна оборудка: Мартин збільшив податок за виробництво горілки, з якого 10% прибутку забирав у свою кишеню. Вже за рік він подвоїв розмір податку і «з барського плеча» позичив місту 1200 злотих на відбудову знищених татарами сіл Зубра та Сихів. Він також добудував родинну каплицю та отримав згоду на будівництво окремої кам’яниці для ломбарду. 

1623 року «крутий» бургомістр отримав згоду короля на створення хоругви гайдуків, що фактично стала його приватним військом і наводила жах на всі околиці. З іншого боку, вона ж і врятувала місто. Коли вибухнула епідемія чорної віспи і весь уряд панічно утік зі Львова, Кампіан, ризикуючи життям, залишився у місті і за допомогою своїх гайдуків швидко врегулював ситуацію та фактично врятував Львів, виклавши 4800 золотих на його потреби. А ще він був так званим «повітряним бургомістром», тобто фактично епідеміологом і намагався вжити всіх заходів для порятунку Львова.  Хто б з наших мерів зараз так вчинив?.. Вдячне місто надало йому титул «милостивого правителя» і робітників з Кульпаркова на один рік. 

Паралельно Кампіан поступово встановив у місті монополію: ліквідував дві нерентабельні цегельні, продаючи дешевше свою цеглу, продавав міським коням своє сіно, але за вищою ціною, збудував свій полотняний завод… 

Падіння з вершини

1626 року Мартина Кампіана король Сиґізмунд ІІІ Ваза прийняв до почесних королівських лікарів. Апогеєм його порятунку міста стало те, що Кампіан перекупив величезний борг перед єзуїтами, звільнивши Львів з «єзуїтської неволі». Але безліч заздрісників і недоброзичливців вже почали діяти проти нього…

Перший дзвіночок продзвенів тоді, коли Кампіан вирішив збудувати нові оборонні мури замість ремонту. З’явилися голоси протесту серед «40 мужів», казали, що Кампіан:

«відповідно до запису намагається робити добро для міста, яке пізніше бере in possesionem та з часом усе собі привласнює, а місто у такий спосіб залишається з нічим».

Але бургомістр твердо, не звертаючи уваги на спротив, 1625 року таки розпочав будувати нові фортифікації, і, як показав час, він був абсолютно правий, адже 1648 року саме ці мури врятували Львів від козаків Богдана Хмельницького. Суворість і незворушність Кампіана давала свої плоди.

І от саме тоді, коли Мартин досяг вершини своєї слави і навів лад у місті, почався неминучий процес падіння з п’єдесталу. Його колега, королівський лікар і бурмістр Еразм Сикст розпочав судову справу проти Кампіана, звинувативши його у зловживанні повноваженнями, хабарництві, порушенні прав людей тощо. Мартина звинуватили в усіх смертних гріхах, його колишні шанувальники і прибічники як з ланцюгів позривалися…

Місто проти Кампіана 

Мартин Кампіан врешті-решт залишився сам-один проти розлюченого міста. Він стійко стояв на своєму, відкидав звинувачення, звернувся до короля… Але магістрат позбавив Кампіана усіх прав, посад і навіть громадянства. Він пішов навіть проти рішення короля, який наказував повернути Кампіану честь і гідність, прийняти до радників та полюбовно вирішити  судову справу. Суд залишив звинувачення без змін, і Кампіан мав сплатити великий штраф. Врешті-решт, не витримавши несправедливості, 1929 року Мартин Кампіан нагло помер. Як висловився в літописі хроніст Бартоломей Зиморович, він «преставився від укусу заздрості»…

Після його смерті звідкілясь узявся коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, який раптом згадав, що Павло Кампіан був його кріпаком-втікачем. 1629 року він подав до суду на місто Львів, вимагаючи видати нащадків «його власного втікача», а також повернути усе їхнє майно. Треба сказати, що спадок колишнього бургомістра був дуже великий, історик Володимир Лозинський оцінював активи Кампіана приблизно в 1 мільйон золотих. Фантастична сума, і це не враховуючи численної нерухомості! Син Кампіана Ян Хризостом врешті-решт відкупився від Конєцпольського чималою сумою і втік до Європи, де його слід загубився. Залишилася лише донька Зузанна, що вийшла заміж за нащадка однієї з найбагатших і найвпливовіших львівських родин – Каспера Шольца. 

Мабуть, Львів таки оцінив пізніше роль Мартина Кампіана у його становленні і порятунку, адже недарма на надгробку колишнього бургомістра в каплиці Кампіанів можна прочитати напис: «За Кампіана Львів був найщасливіший». Така була доля батька і сина, з дуже схожим життєвим шляхом, двох бургомістрів, мудрих і сильних, гордих і амбітних, але, як би там не було, вони відіграли важливу роль в історії нашого міста і мало хто з сучасних мерів здатний на такі вчинки, які здійснювали вони заради Львова і його невдячного суспільства.