Острівці добра в пеклі Голокосту

Україна займає четверте місце за кількістю Праведників народів світу після Польщі, Нідерландів та Франції. Так називають людей інших національностей, які ризикували життям, щоб врятувати євреїв під час Другої світової війни. Це найвища нагорода від Ізраїлю, яку створили євреї, щоб віддячити за підтримку в найчорніші дні їхньої історії. Для визначення Праведників народів світу 1953 року була створена спеціальна організація Яд Вашем, кожну справу прискіпливо розглядає суддя і виносить рішення. Обрані отримують медаль та почесну грамоту, а їхні імена увічнюють на Горі пам’яті в Єрусалимі, пише сайт lvivyes.com.ua.

За останні 25 років посли Ізраїлю в Україні вручили нашим співвітчизникам майже 2700 таких нагород, з них на Львівщині – 128, але точну їхню кількість не знає ніхто. У світі загалом є 28000 Праведників народів світу у більш ніж 50 країнах. Цьогоріч церемонія нагородження проходила 23 травня, до списку додалася ще одна родина зі Львівщини… Що ж це за люди, які готові були ризикувати своїм життям і своєї родини, щоб врятувати часом абсолютно незнайомих людей?

Вітер порятунку

Однією з перших, хто отримав звання Праведника народів світу в Україні, була Олена Вітер. Родом з села Миклашів, дівчинка до 13 років жила в Австрії, а 1918 року її батьки, викладачі гімназії, повернулися до Львова. Олена закінчила гімназію сестер василіянок, а от з медичного інституту пішла і подалася в монастир. 1932 року вже під іменем сестри Йосифи вона стала настоятелькою жіночого монастиря в Якторові. Після розгрому монастиря московитами, 1939 року Олена повернулася до Львова і, завдяки підтримці митрополита Андрея Шептицького, влаштувалася секретаркою до його особистого лікаря, славетного Мар’яна Панчишина.

За підтримку ОУН і організацію нелегального переходу кордону 1940 року Олену ув’язнили і майже рік катували в тюрмі на Лонського. На щастя, після 22 червня 1941 року їй вдалося втекти. Вона опікувалася львівським сиротинцем, в якому ховала єврейських дітей, де їх одягали, годували, навчали християнських молитов і звичаїв. Ці діти вижили і були їй дуже вдячні за порятунок, тому 1976 року Олені Вітер присудили одній з перших в Україні почесне звання.

Треба сказати, що 1945 року Олену ще раз арештували і засудили на 20 років каторги, вона пройшла концтабори Сибіру і Мордовії, повернулася 1956 року, але жила в Скалаті на Тернопільщині, де померла 1988 року, тому що у Львові їй оселитися заборонили…

Невизнаний праведник

Насправді першим Праведником народів світу мав би стати митрополит Андрей, який врятував понад 150 євреїв, однак саме йому чомусь досі не надали почесного звання. Як казав особистий водій Андрея:

«Митрополит Шептицький видав доручення допомагати цим людям, щоб забезпечувати їх фальшивими ідентифікаційними документами, які рятували їх від німців, підтверджуючи, що вони є українцями».

Усі греко-католицькі монастирі були переповнені дорослими євреями та дітьми під фальшивими іменами з підробленими документами, вони були в Уневі, Якторові, у Калуші на фабриці, де робили взуття для концтаборів, у «Народній лічниці», в друкарні…

Найдивовижніше, що про переховуваних знали понад 500 ченців і черниць, але жоден не зрадив. Величезна заслуга була брата митрополита, Климентія Шептицького, якого визнали Праведником народів світу ще 1995 року. Його ж брата Яд Вашем досі не вніс у почесний список…

Найвагоміший внесок у порятунок від Голокосту зробили монахи-студити і студитки, які переховували найбільше євреїв. Не існувало жодної обителі цього ордену, де би не було принаймні кількох врятованих. Климентій найпершим виконував плани митрополита, був найбільш відданим душею і найдужче ризикував, бо один зрадник міг перекреслити все. На щастя, майже за 2 роки шаленого ризику, як повідомив свідок тих подій Філіп Фрідман, «550 ченців і черниць знали, де переховуються євреї, і не видали їх». Навіть тоді, коли німці проводили обшуки в монастирях, їм не вдалося нікого знайти.

Син врятованого львівського рабина Курт Левін писав:

«Андрей Шептицький – це був один із небагатьох людей, який чинив усе в міру можливостей, щоб допомогти єврейському народові у трудні часи. Незважаючи на труднощі і небезпеки, які йому загрожували, він допомагав євреям у часи гітлєрівської окупації. Світлою є постать митрополита. Це гігант духу. Він відіграв важливу ролю в історії живих євреїв, а радше тих, що гинули на теренах Галичини. Помагав сам, але насамперед надихав своє оточення справжнім християнським духом. Наслідком цього було 150 осіб, вирваних з кривавих пазурів гітлєрівських катів. Може, число врятованих невелике, але ті, хто вижив у гітлєрівському пеклі, добре знають, як важко було вирвати німцям з рук хоча б одну людину. А за переховування або допомогу євреям загрожувала смертна кара… Якщо йдеться про митрополита Шептицького і його оточення, то євреїв вони рятували цілком безкорисливо. Митрополит Шептицький був не тільки приятелем євреїв у добрі часи, але виявив це у найтяжчі й трагічні часи гітлєрівської окупації». Врятований Шептицьким рабин Давид Кагане писав, що «митрополит переховував у келіях Собору святого Юра і в підземеллях 15 дорослих євреїв та 150 дітей».

І він, і його родина зобов’язані Андрею життям. Тож точна кількість врятованих Шептицьким від Голокосту насправді невідома.

2000 року Міжнародна історична комісія таки визнала митрополита Андрея Шептицького «єдиним ієрархом Католицької Церкви, який мав мужність засудити нацистську кампанію проти євреїв», але от до Праведників народів світу його досі так і не зарахували…

Той, хто пішов на смерть заради людей

Так само досі не здобув заслуженого звання і Омелян Ковч, парох Перемишлян, який врятував багато євреїв під час Голокосту. Збереглося велике листування 1941–1943 років Ковча і Шептицького з дозволами, підписаними митрополитом на охрещення євреїв. Лише в Перемишлянах таким способом отець Омелян Ковч вихрестив біля 500 євреїв. Скільки він їх врятував загалом, невідомо, називають цифри від 600 до 2 тисяч.

Нацисти знищили Омеляна Ковча у концтаборі Майданек 1944 року, причому він мав можливість уникнути страти, але свідомо обрав мученицьку смерть і залишився з в’язнями, щоб надалі їх підтримувати. 2001 року Іван-Павло ІІ проголосив Омеляна Ковча блаженним УГКЦ, але от звання Праведника народів світу він чомусь досі так і не заслужив…

Воші-рятівники

Багато представників львівської інтелігенції, зокрема і євреї, врятувалися у лабораторії знаменитого Інституту висипного тифу Рудольфа Вайґля, де годували вошей. Знаменитий лікар та імунолог, за походженням чеський німець, який вважав себе поляком, винайшов вакцину проти висипного тифу, яку постачав під час Другої світової війни у військо, ґетто, в’язниці, концтабори для порятунку людей.

З іншого боку, Вайґль врятував і величезну кількість людей, які працювали у його лабораторії донорами крові для вошей, адже німці боялися стикатися з тими, хто міг бути хворим на тиф. За різними оцінками, Вайґль врятував майже 5000 осіб, зокрема єврейських вчених, як-от мікробіолог Людвік Флек, подружжя біологів Майзлів та інших. Він одержав почесне звання Праведника народів світу, а от Нобелівську премію миру Вайґлю не дали, хоча це вже зовсім інша історія…

«Львівський Шиндлер»

Ще одна неймовірна історія порятунку відбулася на взуттєвій фабриці «Солід», що була на сучасній вулиці Шевській в самому центрі міста. Німець Йоганн Петерс спочатку став римо-католицьким священником, а потім зацікавився східним християнством і приїхав до митрополита Шептицького. 1937 року він став монахом-студитом в Уневі. Коли почалася Друга світова війна, митрополит відправив його до Відня і Кракова, але 1941 року брат Йоанн повернувся до окупованого Львова і, будучи справжнім арійцем поза підозрами, розгорнув бурхливу діяльність. Він отримав патент на постачання взуття до Вермахту і взяв на фабрику «Солід» не лише українців і монахів-студитів, але й близько 16 євреїв, які працювали вночі, а вдень ховалися у підвалах.

Отець Йоанн також друкував антинацистські листівки в друкарні монастиря Йосафата, створив поряд архів і бібліотеку. Коли настоятеля монастиря арештували, отець Петерс прийшов до німців і заявив, що це він директор друкарні. Звісно, його, як арійця, не розстріляли, але відправили в концтабір «Дахау», де Йоанн пробув до кінця війни, а потім осів у Крефельді, де створив монастир і будинок для літніх людей, а також просував беатифікацію Андрея Шептицького.

Далі буде…