Острівці добра в пеклі Голокосту (частина 2)

Продовжуємо розповідь про неймовірні історії порятунку євреїв у Львові та в області і Праведників народів світу, які, ризикуючи власним життям та життям близьких, творили добро в пеклі Голокосту, пише сайт lvivyes.com.ua.

З пекла під землю

Чотирнадцять місяців під землею, без сонця, свіжого повітря, чистої води, серед щурів і хробаків у каналізації прожила група євреїв з двома маленькими дітьми, переховуючись від нацистів… у них під ногами. Одна з єврейських родин, якій вдалося пережити пекло Голокосту у повному складі – Хіґери. Спочатку батько Іґнацій робив сховки в помешканні, куди ховав дітей на час, поки вони з дружиною працювали. Іноді це було до 14 годин на день, Крістіна Хіґер писала, що це було найстрашніше, адже, якби раптом батьки не повернулися, вони з братиком залишились би заживо замурованими…

Потім вони втекли під землю, у каналізацію. Спочатку їх було 70 людей, але змушені були залишити 21, а до кінця війни вижили лише 11… Ризикуючи власним життям, у каналізації їм допомагали працівники – поляки Леопольд Соха, колишній злодій, що таким чином наче спокутував свої гріхи, Стефан Врублевський та українець Юрій Ковалів.

Групі євреїв на чолі з Хіґером вдалося прорити тунель до каналізаційної системи Львова, де вони збирались перечекати чергову «акцію» зачистки. Ніхто не міг навіть уявити, що сидіти у підземеллі їм доведеться аж 14 місяців. Спочатку допомога євреям ґрунтувалась суто на фінансовій винагороді, та, коли гроші закінчились, Соха вже з власної волі продовжував носити їм харчі.

«Куди не глянемо, скрізь були щурі. Сотні щурів, а то й тисячі. А ще черви… Стіни, каміння, бруд на підлозі були вкриті товстим шаром червів. Усе це було страшніше, ніж будь-яке жахіття, але відбувалося з нами наяву», — описує Крістіна Хіґер перші години перебування в колекторі.

Але це було краще, ніж пекло нагорі. До війни у Львові мешкало 150000 євреїв, а після остаточної ліквідації ґетто 1944 року залишилося всього 1300…

Спочатку сховок розміром приблизно 10 на 12 метрів, де ховалася 21 людина, був під костелом Марії Сніжної. Потім втікачі перейшли під площу Соборну, де під 2 номером жили нацисти. Львівські дигери 2019 року відшукали їхнє помешкання під землею та речі: тазик, ліхтар, батарейку, пляшку, примус, черпак і навіть глиняного баранчика, якого використовували на Великдень…

Кохання, що перемогло смерть

Одна з найцікавіших історій порятунку євреїв сталася в «круглому» будинку на куті вулиць Сахарова і Стрийської, що був пошкоджений під час ракетного обстрілу 6 липня 2023 року, коли внаслідок атаки загинули 10 осіб… Під час Другої світової війни в одному з помешкань проживав 24-річний студент факультету німецької філології родом з Сокаля Нестор-Зенон Сняданко. Його однокурсницею була 25-річна єврейка Антонія Грубер, витончена дівчина з музичною освітою. Коли під час погромів убили її батька, Нестор взяв шефство над її родиною. Влаштувавшися у відділ розподілу продовольства, він забезпечував їх харчами навіть після переселення у ґетто. Але, коли стало зовсім небезпечно, Антонія втекла і сховалася в помешканні Нестора. Жила вона за буфетом у коморі, ніколи не підходила до вікна, і ніхто не знав про її присутність. Нестор також допомагав польській родині, яка взяла до себе єврейську дитину.

Після того, як жахіття війни скінчилися, 1944 року молоді люди одружилися і через два роки виїхали за кордон в рамках репатріації. 1947 року в таборі для переселенців народився їхній син Фреді Грубер, який став відомим в Ізраїлі «гуру» телебачення, він першим в країні зняв інтерв’ю з Джиммі Картером, Генрі Кіссінджером, Джорджем Бушем-молодшим та іншими. Антонія до 88 років нікому не розповідала правди про свій порятунок і лише після смерті чоловіка звернулася в Яд Вашем. Йосифа Грубера, як став себе називати Нестор Сняданко, оголосили Праведником народів світу 2005 року. Антонія на старості років ще наважилася зробити операцію проти катаракти, щоб не померти сліпою.

Антонія сказала перед смертю про Нестора:

«Він пішов за мною в моєму житті, коли він поїхав зі мною в Землю Ізраїлю, тому і я послідую за ним у своїй смерті».

Вона померла 2012 року у віці 96 років, останнім бажанням Антонії було – бути похованою поруч зі своїм чоловіком. На її могилі написано, згідно з її проханням:

«Антонія Грубер, врятована під час Голокосту Нестором Сняданком, Праведником народів світу».

Ще одна подібна історія сталася на вулиці Марка Вовчка, 24, де студент ветеринарної академії Ремігіуш Венгжинович переховував у себе в помешканні молоду єврейку Шарлоту Кац на прохання свого друга, закоханого в неї інженера Тадеуша Словіка. Вони навіть наважилися кілька разів увечері сходити в кінотеатр і відсвяткувати Новий Рік:

«Ця новорічна ніч була сумною, тривожною — ми на задвірках в’язниці, міліції, і розважаємось. Але ми це робили. Ми були молоді, хотіли радіти і танцювати, і Лотка була там з нами…»

Шарлота пережила війну, 1948 року вони зі Словіком одружилися, а Венгжинович отримав титул Праведника народів світу 1988 року.

Такі різні добрі серця

Домогосподиня Марія Гущ-Борусінська врятувала і виховала не лише своїх трьох дітей, яким було від 1 до 6 років, але й 12-річну єврейську дівчинку Ружу Кауфман. Лікарське подружжя Здіслава та Зофії Бєлінських рятувало у шпиталі багатьох євреїв, передавало в ґетто їжу та ліки, переховувало втікачів із ґетто у шпиталі, кабінеті приватної лікарської практики і навіть у себе вдома. Бєлінські надавали фінансову підтримку євреям, що переховувались у «арійській» частині міста і намагалися врятувати відомого професора, фізіолога Адольфа Бека.

Керівник залізничних майстерень Владислав Ружицький не лише переховував свого підлеглого Казимира Герковича, надавши йому фальшиві документи, але й навіть ходив замість нього на медкомісії, щоб не виявили факту обрізання, що було надзвичайно ризиковано. Геркович після війни став відомим офтальмологом, професором Медичної Академії в Любліні, а Ружицький 1993 року отримав звання Праведника народів світу.

Працівник Оперного театру Мирослав Кравчук врятував свою колишню дружину Целіну, сина Ігоря, тещу та ще одну єврейку Йоанну Целінґер, за що отримав титул Праведника народів світу 2002 року. Кароліну Розенталь, доньку лікаря, єврейського румуна Отто на вулиці Просвіти, 8, сховали сусіди. На Сахарова, 14, було аж два випадки порятунку, і це майже під носом в гестапо! У одній квартирі двірничка переховувала в своїй невеличкій «каморці» літню єврейку, виводячи її ночами на подвір’я подихати повітрям, поки ніхто не бачив. У сусідньому помешканні працівник «Міських закладів електричних» одружився з єврейкою, давши їй документи своєї колишньої дружини пані Кульчицької. Як вижила без документів його колишня дружина з двома маленькими синами, на жаль, невідомо.

Войцех Кальвінський у підвалі на вулиці Клепарівській ховав 23 євреїв, зокрема і 16-річного Леона Веллса, якому пощастило двічі вижити в Янівському концтаборі. Але сина Кальвінського видав брат дружини, і його публічно повісили на площі…

На вулиці Одеській родина викладача Августа Пашкудського переховувала на горищі однокласницю свого сина Ренату Штам, 16-річного Авраама Вернера влаштували в будинок своєї служниці під фальшивим іменем Адам, а ще одній єврейці Ірені Мельзлінґ з донькою Марією надали документи своїх депортованих родичів. Цікаво, що за кілька років до того через те, що професор Пашкудський не зарахував іспит гімназисту Бернарду Альтеру, весь Львів сколихнула жахлива звістка, що 19-річний юнак через провалену матуру покінчив з собою, кинувшись з Кульпарківського моста. Можливо, професор, рятуючи євреїв, намагався спокутувати свою провину перед цим нещасним єврейським студентом?

Львівщина рятує

Багато випадків порятунку євреїв і на території Львівської області. Так, Михайло і Ганна Комарницькі з Турки три роки рятували акушерку Хаву, ризикуючи життям своїх восьми дітей.

«Дуже небезпечно було, тому що тоді було багато людей, які здавали. І мама розповідали, що теж здали і прийшли шукати, і взяли замість Хави – маму. Кілька разів маму брали, і вже могли її навіть розстріляти, але бургомістр сказав, що то точно дочка Комарницького Михайла, і вони її випустили. Дуже в тяжких умовах переховували, тому що вони ризикували своїми дітьми – а в них аж восьмеро дітей було. А якщо би прийшли – розстріляли би всіх підряд. Ховали і в сіні, і в підвалі, і в стінах – всюди, де могли. Але людина вижила – і це головне», – поділилася онука Комарницьких Марія, яка 23 травня цього року отримала звання Праведників народів світу за своїх дідуся, бабусю та матір.

Тадеуш Млодницький з Миколаєва разом з дружиною і чотирма дітьми ризикував життям заради двох єврейських родин та втікача з ґетто Мордехая Саурхафта. У Золочеві Вовкотруби врятували багато єврейських родин, вони досі підтримують контакт і діти врятованих називають Марію Вовкотруб мамою. А родина сільських вчителів Дюків з Унева зберегли життя майбутнього лауреата Нобелівської премії Роальда Гофмана. Кирило Кіндрат дав притулок відомому львівському професору Шлезінгеру.

Андрій та Анелія Дідухи з Буського району врятували життя чотирьох братів Печеників, які втратили батьків.

«Кілька днів жили на горищі, спали на сіні. Потім тато потайки викопав льох. Коли німці робили облави і перевіряли всі хати, то хлопці ховались у льосі, який присипали зерном. Там навіть дихати не було чим, але вони мусіли терпіти, допоки поліцаї не йшли геть. Ніхто з сусідів нічого не знав, це було небезпечно. Хлопці не виходили на двір, хіба що пізньої ночі. Ми не бідували, їсти було що, і ми ділилися. В нас була корова і великий город. Так ми їх зберегли.» – розповіла донька Стефанія Петрушка-Дідух, яка тоді була ще дитиною. «Пригадую, якось прийшло кілька поліцаїв, один з яких приставив мені автомата до грудей і питав, чи є в хаті євреї. Казали, що розстріляють усіх, якщо знайдуть. І шукали дуже довго, штрикали сіно на горищі, світили лампою. У мене після таких погроз автоматом і з’явилися проблеми з серцем – від страху».

На вручення почесного звання 2015 року з’їхалися нащадки всіх братів, які зараз проживають в Ізраїлі та США, щоб віддати шану людям, яким завдячують своїм життям.

Найкраще висловився посол Ізраїлю в Україні Михайло Бродський:

«За кожною з цих історій можна зняти фільм або написати книгу, і кожна із них достойна цього. Що спільного між усіма цими людьми? Я думаю, що спільне насамперед у тому, що в умовах загального божевілля, нелюдської ситуації вони зробили простий вибір, – незважаючи ні на що, залишатися людьми. Сьогодні ми називаємо тих, хто рятував євреїв, героями, праведниками, а те, що вони зробили, – подвигом. Але я впевнений, що для них самих у тому, що вони зробили, не було нічого героїчного. Для них самих це була нормальна людська реакція: пустити в дім, нагодувати, захистити, врятувати життя».

Євреїв рятували люди різних національностей – поляки, українці, навіть німці, але всі вони в нелюдських умовах залишилися Людьми. Кожна з цих історій неймовірна, кожна дійсно варта того, щоб її екранізували, писали книги, адже життя – найкращий сценарист, що підкидає такі сюжети, яких не придумаєш. А головне, що кожен з цих сюжетів сповнений людяності, тепла і доброти, що були променями світла в тій темряві, яка скупчилася навколо єврейської нації у найважчі часи її складної історії.