Кость Левицький – український юрист, історик, один із найвизначніших політичних діячів Галичини кінця XIX – XX століть. Детальніше про цю постать читайте далі на lvivyes.com.ua.
Ранні роки, освіта та адвокатська діяльність
Кость Левицький народився 18 листопада 1859 р. у Тисмениці, що на Івано-Франківщині. Освіту здобув у Станіславівській гімназії, а потім продовжив освіту на правничих факультетах Львівського та Віденського університетів. Продовжив навчання у Віденському університеті, де здобув ступінь доктора права у 1884 році.
У 1890 році Кость Левицький розпочав адвокатську практику у Львові. Його працьовитість та блискучий розум швидко вивели його на лідерські позиції в юридичному середовищі. Він здобув повагу та авторитет не лише серед колег, але й серед народу.
Окрім адвокатської діяльності, Кость Левицький активно брав участь у громадському житті. Він був одним із засновників та лідерів першого професійного об’єднання українських правників – “Кружка правничого”. Також він обіймав посаду заступника голови “Академічного братства”, де брав активну участь у студентському русі народовецького спрямування.
Крім адвокатської практики, Кость Левицький був талановитим підприємцем. Він активно брав участь у створенні та розвитку перших економічних об’єднань на західноукраїнських землях. Левицький був співзасновником та провідним діячем таких організацій, як товариство ремісників “Зоря”, споживчий кооператив “Народова торгівля”, товариство взаємних забезпечень “Дністер”, “Краєвий союз кредитовий”, “Краєвий союз ревізійний”, “Земельний банк гіпотетичний” та багато інших. Кость Левицький проявив себе як видатний науковець у галузі права. Він був членом правління товариства “Просвіта” та сприяв поширенню освіти та української культури. Він також перекладав з німецької на українську мову закони, опрацьовував українську юридичну термінологію та уклав німецько-український словник юридичних термінів.
Розуміючи, що народ потребує захисту від свавілля та зловживань з боку влади, Кость Левицький видав низку популярних юридичних праць для широкого загалу населення Галичини. До них належать брошури “Наша свобода, або Які ми маємо права” та “Наш закон громадський, або Які ми маємо права і повинності в громаді”. Кость Левицький у 1889 році разом з іншими відомими українськими діячами, адвокатами А. Горбачевським та Є. Олесницьким, заснував “Часопись правничу”. З 1894 року це видання стало органом Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Згодом Кость Левицький також ініціював заснування квартальника “Життя і право”, яке стало офіційним виданням Союзу українських адвокатів. Протягом наступних років був редактором цих журналів.
Політична діяльність
Кость Левицький розпочав свою політичну діяльність у народовецькому таборі. Він був одним із засновників, а згодом секретарем та заступником голови першого в Галичині політичного об’єднання “Народна Рада” (1885), яке стало рупором державно-політичних прагнень українців.
З утворенням у 1899 році Української національно-демократичної партії Костя Левицького було обрано членом її президії, а згодом і головою керівного органу партії – Народного комітету.
Діяльність Української національно-демократичної партії під керівництвом Костя Левицького швидко поширилась на всю Галичину та Буковину. Завдяки активній роботі Народного комітету в краї розгорнувся масштабний рух за єднання українського народу та боротьбу за його рівні права з іншими народами Австро-Угорської імперії. Українці вимагали нового виборчого закону у Львові.
Свідченням чималої народної підтримки Костя Левицького стало його обрання 1907 року на посаду посла до австрійського парламенту, а наступного року – до Галицького сейму. У обох цих законодавчих органах Левицький виконував обов’язки заступника голови, а з 1910 року очолив парламентські клуби.
Діяльність української парламентської делегації у Відні була нелегкою. Українцям доводилося відстоювати свої права та свободи у жорсткій боротьбі з потужним польським представництвом, яке мало значний вплив на керівництво Австро-Угорщини. Зважаючи на складну політичну ситуацію, Кость Левицький обрав для українських парламентаріїв стратегію поступового, еволюційного розвитку. Він вважав, що шлях до досягнення національних прагнень українців лежить через органічну працю, активну політичну роботу серед широких верств населення та виховання свідомого українського громадянства. Кость Левицький ставив за першочергове завдання виховання потужного українського інтелектуального, ділового та політичного класу. Він прагнув побудувати національно-культурне життя краю та підготувати ґрунт для автономії Галичини у складі Австро-Угорщини, розглядаючи її як перший крок до самовизначення українського народу.
З початком Першої світової війни українські політичні лідери, об’єднавшись у Львові, створили Головну Українську Раду на чолі з Костем Левицьким. У травні 1915 року Головна Українська Рада об’єдналась з представниками Наддніпрянщини, і таким чином утворилася Загальна Українська Рада. Тоді галицький політик Кость Левицький став рупором загальноукраїнських визвольних прагнень.
У 1916 році політичний конфлікт у парламенті, спричинений маніфестом цісаря щодо майбутнього Галичини, змусив Костя Левицького передати повноваження голови української репрезентації Євгенові Петрушевичу. Левицький зосередився на політичній діяльності в Українській національно-демократичній партії та очолив потужний політичний центр у Львові. Цей центр відіграв вирішальну роль під час Листопадової національно-демократичної революції 1918 р.
9 листопада 1918 року УНРада під керівництвом Костя Левицького прийняла Тимчасовий Основний Закон, розроблений за його участі. Цей закон який заклав основи ЗУНР та утворив її перший уряд – Державний секретаріат. Костя Левицького було обрано головою уряду, а також він очолив фінансове відомство.
Внаслідок відсутності президента Національної Ради Євгена Петрушевича Левицький фактично став керівником держави. Під його проводом розроблялися й приймалися перші закони та постанови уряду щодо адміністративного устрою ЗУНР, структур і повноважень органів влади, організації освіти та релігійного життя. Проте уряд Костя Левицького пропрацював менше двох місяців, але його державотворча діяльність залишила глибокий слід в історії ЗУНР.
Наприкінці грудня Костя Левицький подав у відставку з посади голови уряду і очолив комісію Національної Ради з підготовки виборчої реформи. Коли у липні 1919 року польське військо захопило Галичину і змусило керівництво ЗУНР та Галицьку армію відступити за Збруч, він виїхав до Відня, куди восени після поразки визвольних змагань прибув уряд Євгена Петрушевича.
Кость Левицький був запрошений до уряду на посаду уповноваженого в справах преси та пропаганди, а з січня 1921 року – закордонних справ. Очолював дипломатичні місії ЗУНР, які виїжджали на міжнародні конференції в Ригу, Женеву. Після ліквідації уряду Кость Левицький повернувся до Львова.
В міжвоєнний період Кость Левицький активно працював над розвитком українського національного життя, будучи директором “Центробанку”, головою Союзу українських адвокатів та редактором журналу “Життя і право”.
Окрім цього, він написав низку фундаментальних праць з історії українського визвольного руху.
Після окупації Західної України радянськими військами Левицький був заарештований НКВС і провів у Луб’янці майже півтора року. Навесні 1941 року після звільнення повернувся до Львова.
Дипломатична робота, еміграція, Друга світова війна
З початком німецько-радянської війни Левицький очолив Українську Національну Раду, яка захищала інтереси українців та намагалася пом’якшити окупаційний режим. За це був заарештований на початку 1942 року.
Кость Левицький, як голова Національної Ради, неодноразово вів переговори з керівництвом окупаційної влади, зокрема з губернатором. Він вимагав припинення безпідставних репресій та звільнення незаконно ув’язнених українців. Такі дії не могли залишитися безкарними, тому на початку 1942 року окупаційна влада ліквідувала Національну Раду. Але до її розгону Левицький не дожив.
12 листопада 1941 року, після урочистої панахиди за участю вищого духовенства та численної громадськості Львова, Кость Левицький був похований на Янівському меморіальному цвинтарі.