Битва за Львів 1918 року стала однією з ключових подій у ході українсько-польської війни, яка точилася з 1 по 22 листопада. Це зіткнення між Українською Галицькою Армією та Польською Організацією Військовою (ПОВ) мало вирішальний вплив на подальшу долю Львова та всього регіону. Війна розгорнулася на тлі завершення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії, коли національні рухи активно боролися за право на самовизначення. Особливо загострилася ситуація в Галичині, де українці та поляки мали різні бачення майбутнього цього регіону. Прагнучи утворити власну державу, українці зіштовхнулися з польськими силами, що прагнули приєднати Галичину до Польщі. Цей конфлікт, який розгорнувся на вулицях Львова, став яскравим прикладом боротьби за національну ідентичність та незалежність, пише сайт lvivyes.com.ua.
Коріння ворожнечі
Ось закінчилась перша велика війна, на дворі 1918 рік. Польща і Австро-Угорщина ведуть перемовини, в результаті яких Австро-Угорщина дає згоду на створення польської держави, до якої мали б входити галицькі землі. Такий розвиток подій повністю суперечив проукраїнським настроям українців, що жили на території Галичини.
З утворенням у Києві Української Центральної Ради (УЦР) й проголошенням Української Народної Республіки (УНР) галичани особливо активізуються. У квітні 1918 у Львові було створено Український банк. Цього ж року в травні провели з’їзди товариств ‘’Рідна Школа’’ (освітнє товариство, започатковане 1881 року у Львові) та ‘’Союз Українок’’ (організація жінок в Галичині з осередком у Львові). Почав відроджуватися ‘’ Пласт’’ (товариство українських скаутів). Знову ж таки, в поточному році, а саме у вересні було проведено кілька мітингів, учасники котрих вимагали об’єднати всі українські землі, що перебували в складі Австро-Угорщини.
На площі Святого Юра, в неділю, 20 жовтня зібрався великий мітинг львів’ян, на якому Кость Левицький разом з Олександром Барвінським зустрічаються з намісником Галичини графом Карлом фон Гуйном, аби не допустити польських провокацій; той запевний їх, що ‘’влада в змозі припинити атаки’’. 23 жовтня Євген Петрушевич і Микола Василько зустрінуться у Відні з прем’єр-міністром Австро-Угорщини.
Головним осідком Української Ради стає Відень, бо більшість її членів були депутатами Австрійського парламенту. У Львові формується представництво на чолі з Костем Левицьким.
Початок
У Львові 18 жовтня 1918 року Українська парламентська репрезентація скликає збори всіх українських послів австрійського парламенту, сеймів Галичини та Буковини, політичних партій, духовенства та студентства цих областей. Українську Національну Раду обрали як політичну делегацію українського народу в Австро-Угорщині на зборах. 19 жовтня Євген Петрушевич, президент Української Ради, проголошує заснування Української Держави на зборах українських нотаблів (мужів довір’я).
Тим часом поляки готуються захопити владу в Східній Галичині. 7 жовтня польська Рада виголошує маніфест, в якому прокламує створення незалежної польської держави. 11 жовтня уряд Львова повідомляє Раду, що жителі міста хочуть створити польську державу. Згідно з декретами польської ради, полковник Владислав Сікорський починає створювати відділ Війська Польського у Львові з колишніх офіцерів і вояків Польського корпусу посилкового (відомого як Товариство взаємодопомоги колишніх легіоністів), який нараховував до 200 осіб до початку повстання. У групі самопомочі також був жіночий відділ, складений з сорока людей. Українські організації були проти, але 20 жовтня польські організації вирішили приєднати Львів до Польщі. Підтримка Сполучених Штатів і держав Антанти була надана Польському національному комітету в Парижі. 28 жовтня в Кракові Польська комісія оголошує, що відроджена Польща перебирає всю владу в Галичині під свою юрисдикцію. Польська комісія мала прибути до Львова 1 листопада, а поляки мали виступити вночі з 2 на 3 листопада. Польська розвідка керівництву повідомила, що українські полки готуються до передислокації з лав австро-угорських військ до Львова та що ведуться переговори про надання їм збройних арсеналів. У цьому випадку керівництво польських сил вважало, що до українського виступу не дійде. Тому Сікорський відбуває до Перемишля 30 жовтня. Посилаючись на намісника Гуйна, професор Станіслав Глабінський, який був представником польської Ради, заявив, що українці не повинні боятися отримати владу.
В умовах бойових дій у Львові розпочинається створення Західноукраїнської Народної Республіки, згодом бойові дії переростуть в українсько-польську війну після прямого втручання Польщі, яка надала зброю заколотникам у місті. 31 жовтня містян повідомили, що офіційна делегація польської Ліквідаційної комісії в складі Жигмунта Лясоцького та Олександра Скарбека має прибути з Кракова 1 листопада, щоб проголосити за польську владу, що прискорило український виступ.
Начальна Команда, яку очолювали полковники Г. Коссак і Г. Стефанів під час боїв за Львів, була найвищим органом керівництва збройними силами республіки.
К. Гуйн, австрійський намісник, відмовився передати владу українцям. Старшини Центрального військового комітету під керівництвом сотника Легіону УСС Д. Вітовського наполягають, і 31 жовтня члени Української Ради та ЦВК прийняли рішення негайно захопити владу у Львові та в усьому краї. Того ж дня було розіслано накази до окружних військових команд, щоб вони перебрали владу на місцях у ніч на 1 листопада. Також було розіслано наказ Легіону УСС у Чернівцях прибути до Львова якнайшвидше. Увечері 31 жовтня на нараді у Львові було розроблено остаточний план повстання. Українська Генеральна Команда припускала, що австро-угорські частини вдасться нейтралізувати під час розробки плану повстання. У той час українське військо у Львові складалося з 1400 стрільців і 60 старшин; їхня мета полягала в тому, щоб захопити майже 200-тисячне місто, де перебували польські та угорські підрозділи цісарського війська.
Вуличні бої
У місті утворюється формальна бойова лінія – поляки займають західну частину міста з головним вокзалом, українці тим часом утримують середню і східну частини з Високим Замком.
Казарми по вулиці Янівській, Цитадель, стали головним опорним пунктом для українського війська.
Не на користь українців було й співвідношення українських і польських сил – польські війська постійно перегруповувались та постійно до міста прибували нові солдати. Українська Рада вважала, що українські військові зможуть втримати місто до підходу допомоги з краю і з Української Держави. Але допомога не так швидко надходила, як планувалось.
5 листопада бої точаться за Головну пошту. Поляки атакують будинок безупинно, тримають під вогнем всі входи й виходи, обстрілюють вікна.
У період з 7 по 8 листопада залога казарм Фердинанда на Городоцькій вулиці веде бої з 4 ранку. На Підзамче протягом усього дня точилася запекла боротьба з польськими легіонерами та бандами польського міського шумовиння.
9–11 листопада українська гарматна батарея з двома гаубицями з’явилася на Високому Замку. Спочатку на місці було шість гаубиць, але чотири з них були переведені на нову позицію, яка розташована за Личаківською рогаткою. Польські гармати були настільки вражені її вогнем, що поляки були змушені використовувати свої літаки, щоб знищити українські гармати.
Завершення
Всупереч наказу Д. Вітовського залізниця Перемишль-Львів не була перерізана, що призвело до смерті українців.
У період з 18 по 20 листопада було встановлене додаткове перемир’я. Загін підполковника М. Токаржевського був використаний польським командуванням для переміщення залізницею до Львова. 21 листопада воєнні дії відновилися, і українці виявили, що переважаючі сили ворога наполовину оточили їх. Незважаючи на те, що можливості для продовження боротьби ще не були вичерпані, полковник Стефанів наказав відступити.
Вночі 22-го листопада останній український підрозділ, який захищав місто, — українська залога — відступив зі Львова. Започаткувавши піврічну облогу міста, українське військо відступило в східних і північних напрямках. Після відходу українців польське військо розпочало погроми євреїв.
У боях за Львів українці втратили 250 солдатів, а ще 500 дістали поранення. 277 поляків втратили життя, 910 отримали поранення.
Загиблі під час боїв у Львові в 1920–1930 роках були поховані на Янівському кладовищі на меморіалі УСС–УГА, тоді як польські вояки були поховані на «Цвинтарі Орлят» на Личаківському цвинтарі у Львові.