Регулювання життя єврейської громади під час нацистської окупації міста викликає багато запитань: чи був у працівників єврейської ради (юденрату) реальний вибір? Чи можна було врятувати більшість, віддаючи меншість? Це була колаборація чи відсутність вибору?
Цей сюжет є частиною теми ‘’Топографія Голокосту’’, розробленої в межах програми ‘’Складні сторінки спільної історії: розповідаючи про Другу світову війну у Львові’’, пише сайт lvivyes.com.ua. До примусового переселення євреїв у гетто нацисти створили Тимчасове правління жидівської віросповідальної громади, або ж юденрат – Єврейську раду.
22 липня 1941 року була видана постанова Управи м. Львова за підписом голови Управи доктора Юрія Полянського, якого ОУН призначила головою нового міського управління, а нацисти не заперечили. Цей документ оприлюднили в 15 числі ‘’Українських щоденних вістей’’:
Постанова Управи м. Львова від 22.7.1941 р.
§ 1. Організувати жидівську громаду м. Львова.
§ 2. Затвердити Тимчасове правління жидівської віросповідальної громади в такому складі:
Голова: д-р Парнас Йосиф, адвокат, вул. Пекарська, 1.
Заступник голови: д-р Ротфельд Адольф, адвокат, вул. Панська, 2.
Члени Управи: д-р Гінсберг Ісидор, лікар, вул. Ягайлонська, 15; Ерліх Йозуа, купець, вул. Офіцерська, 14; Зайденфрау Ізак, купець, пл. Краківська, 2; Хірер Яков, ремісник, вул. Різницька, 3; Ляндау Нафталі, інженер, вул. Асника, 11.
§ 3. На потреби віросповідальної жидівської громади призначити будинок на вул. Старотандетній, 2а, що первісно був призначений під нову поліклініку. Водночас зобов’язати Відділ здоров’я м. Львова і Житлове управління підшукати інший відповідний будинок для жидівської поліклініки.
§ 4. Дозволити жидівській громаді накладати податок на членів громади для організації та фінансування установ.
§ 5. Встановити тимчасовий круг діяння жидівської громади: ведення метрик; ведення евіденції жидівського населення; управління шпиталями, поліклініками й санітарними установами; організація соціальної підтримки, дешевих кухонь і апровізації.
Голова Управи м. Львова:
д-р Ю. Полянський.
Вибір між співпрацею та виживанням
Тимчасове управління було створене для забезпечення виконання нацистських наказів єврейською спільнотою Львова. Накази охоплювали всі сфери життя громади. Для забезпечення роботи юденрату спочатку використали будівлю Єврейського притулку для бездомних, який зараз є відомим громадським центром – Першою львівською медіатекою. Протягом міжвоєнного періоду Єврейське товариство побудувало притулок, який міг одночасно прихистити 134 людини і нагодувати до півтори тисячі осіб щодня. Але менш ніж за десять років будівля перетворилася на центр, який керував життям усіх євреїв Львова.
Юденрат регулював життя єврейської спільноти. За наказами нацистів, він видавав працездатних чоловіків для примусових робіт, збирав податки, утримував соціальні установи, керував промисловістю та торгівлею в гетто, забезпечував населення харчами, надавав житло та підтримував порядок у гетто за допомогою єврейської служби порядку. У його структуру входили підрозділи: кадровий, житловий, господарський, відділ праці, податковий, соціальний, відділ охорони здоров’я та санітарії, юридичний, будівельний, відділ освіти, релігії, погребельний.
Зараз, коли ми згадуємо юденрати, ми зазвичай думаємо про тих, хто їх очолював, проте структура мала значно більше працівників: на початку їх було до тисячі, а в 1942 році навіть п’ять тисяч.
Першим юденрат у Львові запропонували очолити доктору Маврицію Аллерганду, відомому правнику та професору Львівського університету, який до війни очолював єврейську громаду. Він відмовився через вік та хвороби, і влада самостійно призначила новий склад ради, головою якої став Йосиф Парнас, відомий адвокат. Відомо, що за відмову виконати наказ поліції щодо депортації 500 чоловіків у трудовий табір його стратили.
Після Парнаса головою юденрату став його заступник д-р Адольф Ротфельд, юрист, журналіст та колишній очільник сіоністського руху. Ротфельд був єдиним керівником юденрату, який помер від хвороби. За його керівництва працівники юденрату почали зловживати своїм становищем, і хоча спільнота сподівалась на втручання голови, цього не сталося. Правління Ротфельда відзначалося виконанням усіх вимог нацистів.
У березні 1942 року юденрат очолив д-р Хенрик Ландсберг, громадський діяч і активіст організації ‘’Бней-Брит’’. Він не чинив опору наказам нацистів. Рабин Давид Кахане описує зустріч ради рабинів із Ландсбергом, де вони намагалися зупинити голову юденрату від передачі євреїв у трудові табори: ‘’…краще померти всім, але не віддати жодного єврея ворогу. Саме в цьому полягають принципи Галахи’’. Відповідь Ландсберга була різкою: ‘’Вам здається, панове, що ви живете в довоєнні часи… Ми більше не релігійна громада, а інструмент для виконання наказів гестапо’’.
Останнім головою юденрату став д-р Едуард Еберзон. Це була порядна, але слабкодуха людина. Він керував радою до її ліквідації, коли його разом із іншими членами вбили.
У книзі спогадів Кристини Хіґер, яка пережила Голокост у Львові, юденрат описується як організація, що мала на меті допомогу єврейській спільноті. Проте, хоча юденрати забезпечували підтримку та зв’язок між євреями, вони також стали інструментом нацистського контролю. Батько Кристини Хіґер підкреслював іронію: організація, створена для допомоги, фактично використовувалась для утисків.
З одночасним створенням юденрату нацисти організували й інші структури для контролю, використання та знищення єврейської громади. З серпня 1941 року працездатні євреї мали реєструватися на біржі праці та виконувати примусові роботи, а з листопада 1941 року всі євреї Львова повинні були переїхати в окремий район – гетто в північній частині міста за залізничною колією.
До серпня 1942 року юденрат розташовувався на вулиці Мулярській, але коли половина євреїв Львова була вбита, його перенесли в гетто. У січні 1943 року юденрат закрили, а у вересні того ж року нацисти ліквідували Львівське гетто. Всі члени юденрату були страчені.
Єврейські ради на окупованих територіях Польщі, України та Білорусі – це тема, яка досі викликає суперечки серед істориків. Вона ставить запитання, що є більшим злом: співпраця заради виживання чи відмова від співпраці, що веде до загибелі?
Підсумки
Підсумовуючи складну і трагічну історію юденрату у Львові, важливо зосередитись на ширшому контексті моральних викликів, з якими стикалася єврейська громада під час нацистської окупації. Юденрат уособлював не лише примусовий механізм контролю та експлуатації, але й глибокі етичні дилеми, що стояли перед єврейськими лідерами, які намагалися зберегти життя своїх співвітчизників. В умовах тотального терору, коли вибір був між співпрацею і неминучою смертю, моральні критерії втрачали чіткість. Жахливі обставини призвели до того, що питання про співпрацю та відповідальність юденратів залишається відкритим до сьогодні. Це нагадує про складність людських рішень в екстремальних умовах та підкреслює необхідність подальшого вивчення і переосмислення таких подій, щоб уникнути спрощених оцінок та залишити пам’ять про тих, хто намагався зберегти людяність навіть у найтемніші часи.