Подолавши вузький “коридор” поблизу Колтова, одразу дві танкові армії – 3-а гвардійська та 4-а вирушили на Львів. Хоча основні сили 1-ї та 8-ї танкових дивізій Вермахту були розгромлені 14-15 липня неподалік Золочева, у німців ще була невелика кількість грізних “пантер” та “тигрів”. До того ж радянським військам довелось вести бої у великому місті, долаючи вогневі точки ворога. Для боротьби з важкими німецькими танками та знищення фортифікацій у пригоді стали важкі танки ІС-2, пише lvivyes.com.ua.
Панацея проти німецького “звіринця”
У 1943 р. на Східному фронті німці почали застосовувати у великих кількостях грізні важкі танки “тигр” (Pz.VІ) та “пантера” (Pz.V), що стало неприємним сюрпризом для радянських танкістів. 75-мм та 88-мм гармати німецьких танків дозволяли знищувати КВ-1 та Т-34-76 з дистанцій понад 1500 м. В то й же час радянські танкісти із короткоствольних 76-мм гармат не могли пробити похилу лобову броню Pz.V навіть з близької дистанції, а лобову броню Pz.VІ – на відстані до 200 м та й то підкаліберним снардом. абу вразити менш тонку бортову броню німецьких танків, радянським екіпажам доводилось зближуватись з ворогом, ховаючись за складками місцевості, або влаштовувати засідки.
Товста броня, потужні гармати да досвідчені екіпажі дозволяли німецьким танкістам досягти на полі бою вражаючих результатів. Тому й не дивно, що чимало німецьких танкістів записали на свій рахунок десятки знищених ворожих танків та САУ. Протягом усього 1943 р. з німецьким «звіринцем» могли ефективно боротись лише важкі самохідки СУ-152, протитанкові СУ-85 та мало чисельні КВ-85. За підрахунками американського дослідника Роберта Форчика протягом 1943 р. Червона Армія втратила 14000 Т-34-76, в той час як німці – до 500 “пантер” (не враховуючи інші типи танків).
Зважаючи на різке зростання втрат у бронетехніці та домінуванні німецьких танків на полі бою, радянські інженери відчайдушно займались пошуком панацеї проти німецького “звіринця”. 85-мм гармата, встановлена на СУ-85, важких танках ІС-1 та КВ-85, модернізованих Т-34 могла вражати “тигр” у лобову проекцію з дистанції до 1000 м, однак не долала лоб “пантери” з дистанції понад 300 метрів. До того ж, радянським танкістам потрібен був потужний уламково-фугасний снаряд, здатний трощити різноманітні фортифікації, адже Червона Армія перехопила ініціативу та наступала по всьому фронті.
Радянські конструктори зупинились на 122-мм гарматі і так постав новий танк ІС-2. Нова гармата дозволяла знищувати ворожі танки з дистанції понад 1500 м. ІС-2 міг виводити з ладу ворожі танки та САУ ведучи вогонь навіть фугасними снарядами. Натомість товста 120-мм лобова броня захищала танк від вогню на дистанціях понад 500 м (“спрямлений ніс” витримував вогонь навіть при стрільбі впритул). ІС-2 мав відносно невелику вагу – 46 т супроти понад 56 т у “тигра”.
Та й радянський велетень мав недоліки – малий боєкомплект (28 снарядів, низьку швидкострільність (1-2 постріли на хвилину). Німецькі танкісти могли вражати танк, ведучи вогонь по його ходовій, у башту та борти.
72-й полк
Готуючись до проведення Львівсько-Сандомирської наступальної операції, радянське командування зібрало майже 1600 танків та 463 самохідки. Однак варто зазначити, що менше половини Т-34 мали нову 85-мм гармату. Німецькі війська налічували менше 900 танків та САУ, однак серед бронетехніки було чимало “пантер” та “тигрів”.
До складу 10-го гвардійського танкового корпусу генерал-майора Євтихія Бєлова (4-а танкова армія) входив 72-й гвардійський важкий танковий полк (гв.втп) підполковника Олександра Табелєва. Підрозділ налічував 20 боєздатних танків та 374 людини особового складу. Полк приймав участь у важких боях, навесні 1944 р. Радянське командування розраховувало на те, що важкі танкові полки стануть у пригоді як у боротьбі з ворожою бронетехнікою так і при знищенні різноманітних фортифікацій та опорних пунктів ворога.
На підступах до міста
У зв’язку з контрударом німецьких танкових дивізій неподалік Золочева, підрозділи 72-го гв.втп 15 липня зайняли оборону неподалік с.Монілувка: машини 1-ї танкової роти (тр) були вкопані за північними схилами висоти 364, а машини 2-ї тр – в північно-західному секторі згаданої висоти. 4-а танкова рота підтримувала своїм вогнем танкістів 63-ї гвардійської танкової бригади, і згідно з радянськими документами, змогла вразити “тигр”. 4-а тр знаходилась у резерві.
16 липня полк був введений у прорив в секторі 28-го стрілецького корпусу. Наступ йшов не високими темпами, оскільки грунт був розмитий дощами і важкі танки пересувались повільно. 18 та 19 липня ІС-2 вели бої в р-ні Ольшаниці, штурмували Словіту.
20 липня стало особливим днем для полку у ході наступальної операції. Єкіпажі 2-ї тр вели бої в районі с. Яктурів, знищили роту німецької піхоти та кілька гармат. “ІСи” наступали за підрозділами 63-ї бригади. В двух кілометрах на північний захід від Перемишлян підрозділи 63-ї бригади потрапили під ворожий вогонь – з галявини били дві “пантери”, два “тигри” та протитанкова гармата. Наказ усунути перешкоду отримали екіпажі важких танків старших лейтенантів Василя Бараненка та Семена Сиромятнікова.
Радянські танкісти зайняли зручні позиції південніше села Сивороги, маскуючись у лісі та відкрили вогонь. Згідно радянських документів, було знищено усі чотири танки. Однак в історії 506-го важкого танкового батальйону, який діяв неподалік Золочева, зазначено, що підрозділ втратив танк обер-лейтенанта Панцля. Також вказано, що машину вразили не 20 а 17 липня.
Однак успіх радянських танкістів у цей же день був затьмарений. Полк отримав наказ просуватись до р.Могильце. 3-а тр мала слідувати за 2-ю. Однак командир роти не довів інструкції до командирів взводів, не очолив колону. В результаті рота збилась з маршруту, вийшла на шосе Словіта –Унтервальден, де німці влаштували засідку – на замаскованих позиціях перебували 4 “тигри” та 2 “пантери”. Німецькі танкісти спалили три ІС-2, а ще одна машина отримала серйозні ушкодження. В німецьких документах вказано, що один важкий танк вдалось вразити з 3900 м.
ІС-2 ведуть бої на околицях міста
Втративши левову частку танків поблизу Золочева, німецьке командування не планувало організовувати довготривалу оборону Львова, перетворювати місто на “фестунг”. У Львові залишили незначну кількість танків та гармат, які мали стримати просування радянських військ, прикривати німецькі частини, які відступали з-під Бродів у західному напрямку.
Увечері 21 липня на південно-східні околиці Львова (Сихів, вул. Зелена) вийшли підрозділи 62-ї та 63-ї гвардійських танкових бригад, 29-ї гвардійської мотострілецької бригади, а також танки 72-го полку. Радянське командування знало, що важкі машини будуть вкрай корисними у вуличних боях.
В документах 72-го полку вказано, що на вул. Зеленій (там де вулиця межує з вул.Руставелі) екіпаж ІС-2 лейтенанта Заріфа Альмухамедова (механік-водій — технік-лейтенант Василь Пісарєв, навідник — гвардії старший сержант Михайло Мазурін, заряджаючий — гвардії старший сержант Михайло Порохня) одним пострілом спалив “пантеру”. Варто зазначити, що по німецькому танку били й Т-34-85 63-ї бригади. Радянські підрозділи закріпились у місті та почали просуватись до центральної частини.
Вуличні бої
За повідомлення радянської розвідки, у місті діяло до 10 німецьких танків та штурмових гармат, батальйон піхоти. Німці контролювали основні перехрестя вулиць, біля яких замаскували танки та протитанкові гармати. Вогневі позиції ворога були розміщені на верхніх поверхах та на чердаках будівель. Вулиці замінували, перекрили їх дротяними загородженнями, барикадами.
Радянські офіцери вирішили штурмувати місто квартал за кварталом, створивши штурмові групи. До складу таких груп входили взвод автоматників, батальйон Т-34, два-три ІС-2. Важкі танки своїм вогнем повинні були руйнувати барикади, знищувати ворожі танки та вогневі точки у багатоквартирних будинках. В радянських документах зазначено, що штурмовим групам не вистачало піхоти. Варто зазначити, що у вуличних боях приймали участь лише частина екіпажів ІС-2. Інші машини були поставлені в засідки на Пасіках та Сихові, аби своїм вогнем знищувати ворожі підрозділи, які прямували через місто на Захід.
У документах 72-го полку вказано, що 23 липня на вул.Штрауса, екіпаж 1-ї тр. гвардії лейтенанта Ігора Калашнікова с дистанції 800 метрів спалив “пантеру”. У боях за місто цей екіпаж також знищив три протитанкові гармати та кілька кулеметів.
Про те, що штурмових групам не вистачало піхоти свідчить й той факт, що в районі театру (в документах не вказана назва) кілька днів бився в оточенні екіпаж 2-ї тр під командуванням гвардії лейтенанта Івана Салікова (механік-водій — гвардії сержант Петро Стругов, навідник — гвардії сержант Єсеньяков, заряджаючий — гвардії сержант Лукьянов). Попри те, що машина отримала пробоїну башти, ушкодження корпусу, танкісти знищили “пантеру”, протитанкову гармату та 12 кулеметів.
26 липня кілька танків ІС-2 вели бої з екіпажами 63-ї бригади на вул. Янівська та Кресова (теперішня – Хімічна). Важкі танки знаходились також у засідках на північній околиці Львова, очікуючи контрударів ворога.
Результати
ІС-2 зіграли одну з ключових ролей у штурмі Львова, знищивши левову частку німецької бронетехніки, багато вогневих позицій ворога. Якщо проаналізувати документи 72-го полку, то в них зазначено, що екіпажі впродовж 16-31 липня знищили 17 танків (5 у місті), 27 гармат, 5 бронетранспортерів, 42 кулемети та понад 700 ворожих солдат та офіцерів. Звичайно це завищені цифри, однак танкісти досягли вагомих результатів.
Якщо проаналізувати втрати полку за цей же період, то вони склали три ІС-2, 18 осіб було вбито та ще 21 отримали поранення. Жоден танк не було втрачено при штурмі Львова. Після здобуття Львова танкістів очікували нові бої.