Старий Львів, багатий на таємничі приміщення та загублені поміж іншою архітектурою кам’яниці, слугував непоганим сховком для шахраїв і кримінальних злочинців. Знайти злодіїв для тогочасних правоохоронців було тим ще випробуванням, а дрібних злочинців, як-от крадіїв, – завданням із зірочкою. Про те, як вдавалося їх розшукувати в часи панування Польщі та Австрії, далі на lvivyes.com.ua.
Облава як спосіб пошуку злодіїв за Польщі
Як писав письменник Юрій Винничук для «Главком», одним із найкращих методів захоплення дрібних злочинців у часи міжвоєнної Польщі була облава, принцип організації якої можна порівняти із сіткою для ловлі риби, тобто якусь територію Львова перекривали поліціянти в надії знайти серед затриманих злодія.
Розташований у долині Полтви Львів був оточений по боках ярами, узгір’ями та лісами. Щоби обійти таку територію, потрібно було докласти багато зусиль, зокрема влітку. А от у сніжну пору ситуацію полегшувало те, що всіх підозрілих виганяли з міських готелів, тоді вони поселялися в закинутих цегельнях, складах тощо.
Доволі часто облави робили на ринках, адже там, особливо на Краківському чи площі Сольській (Зерновій), збиралися шахраї. Їх з-поміж інших вирізняло те, що ошуканці збиралися групками, складали докупи все вкрадене, а тоді робили аукціон.
Облаву здійснювали понад сто людей одночасно: частина була у формі, частина – маскувалася під звичайних перехожих («тайняки»). Спершу територію оглядали «тайняки», шукаючи підозрілих осіб, а тоді один чи два поліціянти у формі сходилися до них. Наляканий злодій намагався втекти, але на всіх вулицях на них чекали інші поліціянти. Якщо злодій розумів, що вирватися йому не вдасться, то закупляв на всі гроші сигарети й ховав у кожній кишені одягу: ув’язненим було важко пережити брак тютюну.
Восени облави здійснювали в переході Пасаж Міколяша – улюбленому місці зустрічі шахраїв. Затримувати їх приходило лише кілька правоохоронців, які перекривали виходи з двох боків, а тоді перевіряли документи. Щоправда, через це злилися невинні львів’яни, адже перевірка документів забирала їхній час. Ще одним місцем для облав ставали приміські цегельні, де полюбляли перебувати розшукувані й безхатьки та складати там крадене. Крали зазвичай у потягах, адже цегельні розміщувалися поблизу колій.
Спеціальні агенти поліції за Австрії
Якщо в часи Польщі до Львова прибували поліціянти з різних воєводств, які не надто добре знали Львів, то за Австрії всі австрійські правоохоронці добре знали місто, хоч це і мало зворотній бік: львів’яни, а отже, і злочинці, також знали їх.
У всіх громадських закладах поліція мала своїх конфідентів, тобто працівників цих закладів, які співпрацювали кожен із конкретним правоохоронцем і доносили йому на підозрілих осіб. Це дуже спрощувало пошук злочинців. Ці конфіденти поділялися на політичних та кримінальних. Якщо ті, хто надавав інформацію про політиків, отримували за це плату від директора поліції, то ті, хто розповідав про звичайних злодіїв, робили це, бажаючи допомогти слідству. Крім того, такий агент отримував підтримку від всієї поліції та певні привілеї, наприклад, їм пробачали отримання заборонених доходів чи щось подібне.
Часто ці агенти були колишніми злочинцями, які доносили на своїх же. За ними пильно стежили, а після дев’ятої вечора вони повинні були просити дозвіл, аби вийти з дому. В злодійській спільноті таких називали «капусями». Бували й випадки, коли цей конфідент, який допомагав знайти злодія, виявлявся тим самим злодієм, який у такий спосіб хотів зняти із себе підозри й змусити поліцію повірити у свою чистоту перед законом.