Початок Другої світової війни став викликом для багатьох міст у Європі, включаючи Львів. Вже у вересні 1939 року місто опинилося під контролем радянської армії, але у червні 1941 року німецькі війська здійснили наступ на місто. Попри те, що львівське населення майже повністю складалося з поляків та українців, були й люди, які вітали нацистських окупантів. Проте, більшість містян була проти нацистської окупації та готова відстоювати свої права, пише lvivyes.com.ua.
У місті було створено підпільні організації, які працювали над збором зброї та забезпеченням опору. У середині 1942 року у Львові було сформовано Українську повстанську армію (УПА), яка стала найбільш активним рухом опору проти нацистських окупантів. Паралельно з УПА, діяли підпільні угрупування, які здійснювали диверсії та терористичні акції проти нацистської влади.
На жаль, опір львівських містян та повстанців був марним, і вже у липні 1941 року нацисти встановили свою владу в місті. Радянська армія повернулася до Львова у 1944 році і місто залишалося під контролем радянської влади до кінця війни.
Незважаючи на опір місцевого населення та створення руху опору, нацистська окупація Львова тривала майже три роки. Під час окупації місто стало свідком жахливих злочинів нацистських окупантів. Було створено гетто для єврейського населення, де тисячі людей жили у страшних умовах та були примушені до праці на німецьких підприємствах. За даними дослідників, понад 100 тисяч євреїв були знищені на території міста та його околиць.
Крім євреїв, нацисти здійснювали масові репресії проти інших національностей та політичних опонентів. Багато місцевих жителів було виселено зі своїх домівок. Більше 50 тисяч військовополонених радянських військовополонених також були змушені до праці на фабриках та будівництві у Львові.
Окупація та наслідки
Протягом окупації у Львові також діяла різна організована опозиція. Однією з найвідоміших груп опору в місті була Організація українських націоналістів (ОУН), яка активно протистояла нацистській владі та здійснювала атаки на німецькі позиції.
Проте, не всі мешканці Львова схилили голови перед ворогом. Багато людей приєдналися до підпілля, що відбувалося у бойових діях та саботажах на території міста. У той час відбувалися такі події як львівське повстання 1941 року, спроба визволення міста в 1943 році та підпільний рух.
Після німецької окупації Львів став одним з найважливіших центрів нацистської адміністрації на території заходу України. Місто було перейменовано на Лемберг та стало столицею новоствореного Генерал-Губернаторства Галичина і Волинь. Під час окупації у Львові було створено численні концентраційні табори, а гетто було створено для єврейського населення.
Німецька окупація закінчилася 27 липня 1944 року, коли Львів було визволено військами Радянського Союзу. Після визволення місто було включено до складу УРСР та стало одним з найважливіших центрів заходу України.
Концтабори у Львові
Один з найбільших таборів був створений у місті Янів, де було розміщено близько 10 тисяч полонених війни, євреїв та цивільних осіб. У таборі працювали на різних фабриках, де виготовляли взуття, одяг, різноманітні деталі до військової техніки. Багато заробітку використовували на придбання харчів та ліків, адже умови у таборі були жорсткі, інфекційні захворювання та голод були постійними спутниками ув’язнених.
Ще один табір знаходився на території львівської в’язниці, де утримували полонених війни та громадян України та Польщі. У таборі було дуже складно виживати, оскільки умови були надзвичайно жорсткими. На працю вимагали піднімати тяжкі вантажі, займатися ремонтом військової техніки та будувати об’єкти, що використовувалися нацистами.
Окрім того, на території Львова функціонували ще кілька дрібніших таборів, де працювали на різних виробництвах та підприємствах.
Значна кількість в’язнів загинула внаслідок відсутності адекватної медичної допомоги, поганого харчування та непритаманного життя у таборах. Проте деякі люди зуміли вижити, захищаючись від хвороб та насильства.
Інші спробували бігти з табору або приєднувалися до партизанських загонів. На щастя, кілька таких загонів діяло в околицях Львова, але було дуже складно приєднатися до них. Багато жителів міста також приховували євреїв та інших полонених від нацистів, допомагали їм отримувати їжу та інші необхідні речі, що допомогло їм вижити.
На жаль, точне число загиблих в таборах важко визначити, оскільки нацисти не відзначали всіх злочинів, які вони скоїли. Проте відомо, що від загальної чисельності населення Львова (більше 300 000), близько 120 000 людей загинули внаслідок нацистської окупації, багато з яких були відправлені до концтаборів.
У післявоєнний період у Львові відбувалися важливі політичні та культурні події. Відновлення міста після війни було завданням великого масштабу, яке вимагало великих зусиль та фінансових вкладень. Однією з найважливіших подій у післявоєнному житті Львова стало відкриття Львівського національного університету імені Івана Франка в 1945 році.
Зараз у Львові збереглося багато пам’яток Другої світової війни, що свідчать про страшні події того часу. Серед них – музей ім. Шептицького, пам’ятники загиблим героям, меморіальні дошки, масові могили та інші. Вони нагадують про жертви та героїзм мешканців Львова, які боролися за своє місто та свободу.