У відкритих джерелах можна знайти цілий список боїв, в яких Українська Повстанська Армія (УПА) протистояла радянським військам, німцям чи Армії Крайовій (АК). 8 липня 1944 р. відбулось одне з наймасштабніших зіткненнь українських повстанців та бійців Вермахту на горі Лопата, пише lvivyes.com.ua.
Ситуативні союзники
В роки Другої світової війни керівництво нацистської Німеччини розглядало українських націоналістів лише як ситуативних союзників, намагаючись використати їх проти Речі Посполитої та СРСР. Німці чудово розуміли, що націоналісти вбачали у більшовиках та поляках окупантів, які розділили українську державу. Самі ж нацисти теж відкидали будь які ідеї щодо проголошення Незалежної України тому не дивно, що більшість причетних до проголошення Акту від 30 червня 1941 р. ув’язнили або розстріляли. Для німців українські землі були джерелом сировини та робочої сили.
Українські націоналісти розглядали Німеччину як ту силу, що зможе розбити СРСР, керуючись формулою – ворог мого ворога – мій союзник. Однак бої на Східному фронті, допомога для СРСР від США та західних союзників показали, що Німеччина не здолає більшовиків, рано чи пізно впаде під ударами Антигітлерівської коаліції.
У 1942 р. розпочалось формування УПА – армії без держави, що існувала за рахунок допомоги місцевого населення. Влітку 1944 р. Червона Армія проводила масштабні наступальні операції на території Білорусі та України. УПА ж готувалась до зіткнень з радянськими силовиками, вела бої з німецькими та угорськими підрозділами.
Курень “Скажені”
Територіально УПА поділялась на чотири частини – Захід, Північ, Південь та Схід. Кожна з цих територіальних частин ділилась на округи. До складу УПА-Захід входила округа №4 “Говерла”, що охоплювала Івано-Франківщину, Дрогобиччину, Північну Буковину. Округу з липня очолив майор Микола Твердохліб. До складу “Говерли” входив тактичний відтинок “Чорний ліс”, на теренах якого діяв курень “Скажені” під керівництвом хорунжого Василя Андрусяка (“Різун”).
Військова одиниця була створена у березні 1944 р. У відкритих джерелах зазначено, що упівці куреню здійснили кілька атак на німецькі колони, навесні 1944 р. вели запеклу боротьбу з радянськими партизанами майора Михайла Шукаєва. Українські дослідники зазначають, що бійці Шукаєва займались террором серед цивільного населення, аби налаштувати цивільних проти УПА, забезпечити існування власних загонів (відбирали у селян продукти, худобу та одяг).
1 липня 1944 р. курінь “Скажені” вирушив із села Грабівка у рейд, аби вступити у бій з партизанами Шукаєва. Підрозділ налічував майже 600 бійців, на озброєнні яких були важкий кулемет, міномети, протитанкова рушниця, німецькі протитанкові гранатомети, кілька легких кулеметів. В обозі було 25 возів із спорядженням. Маршрут куреня пролягав через села Грабівка, Ценява, Лоп’яна, Велдіж (Шевченкове), Кальну, Слободу Болехівську, Брязу (Козаківку), Кам’янку.
Василь Андрусяк
Народився командир УПА у 1915 р. у м.Снятині, навчався у місцевій гімназії, приймав участь у “Пласті” та “Просвіті”. Через те, що у 1933 р. Василь з товаришами вивісили на будівлі міської пошти жовто-синій прапор, його кілька місяців протримали у в’язниці та виключили з гімназії. Молодик влаштувався писарем до адвокатського бюро, у 1936 р. став повітовим провідником ОУН. Кілька разів був заарештований польською поліцією та радянською міліцією.
У 1940 р. діяв у складі ОУН на Покутті, однак через переслідування радянськими та угорськими спецслужбами, вимушений був перебратись до Відня. Брата Андрусяка розстріляли більшовики, а його родину вивезли до Сибіру. Далі Василь опинився у складі батальйону “Роланд”, приймав участь у боях з Червоною Армією влітку 1941 р.. Після того як німці розпочали арешти оунівців, Андрусяк полишив службу у батальйоні та повернувся на Покуття.
Андрусяк очолив Коломийський окружний провід ОУН, створював збройні відділи у своєму регіоні. Тож чоловік мав достатню військову підготовку та бойовий досвід.
Перед зіткненням
6 липня 1944 р. повстанці атакували німецьку колону, захопили три вантажівки, кілька десятків гвинтівок, кілька кулеметів. У полон потрапив німецький офіцер, який стверджував, що німецькі підрозділи планують наступ на села Брязу, Слободу Болехівську, Липу, Лужки, Кам’янку. Упівські розвідники повідомили, що німці концентрували сили у Болехові, Долині та Вигоді.
Командири повстанських загонів провели нараду та вирішили вступити у бій з ворогом. Було вирішено, що атаку німецьких військ зупинять сотні “Змії” та “Месники”. За планом повстанців, сотня “Змії” мала зайняти оборону на горі Лопата (Сколівщина), а інша – прикривати побратимів, що знаходились на горі. Повстанці знали про чисельну перевагу ворога, однак намагались максимально використати у своїх цілях вигідні позиції та рельєф місцевості. Окрім того українці могли використовувати укріплення австро-угорської армії часів Першої світової.
Перші сутички
Згідно версії української сторони, німці розпочали атаку українських позицій вранці 8 липня, застосовуючи міномети та кілька гармат. Далі в атаку рушила піхота Вермахту, однак розрахунок важкого кулемету під керівництвом ройового Черника не дозволив ворогу завдати удару з лівого флангу. Німці змушені були відступити.
Українці зміцнили свої позиції, облаштували вогневі точки та були готові зустріти наступні атаки ворога. Перша чота сотні “Змії” (командир “Яструб”) з мінометом зайняла правий схил Лопати, друга чота (командир булавний “Славко”) зайняла середину підніжжя вершини й обладнала позиції для важкого кулемета. Третя чота 1-ї сотні (командир булавний “Чорнота”” оборонялася на лівому крилі сотні і охороняла підступи з боку Сколього.
Перша чота сотні “Месники” (командир булавний “Олег”) зайняла оборону зі важким кулеметом та мінометом біля підніжжя Лопати. Друга чота (командир булавний “Вершник”) стояла на заставі в околицях села Кам’янка, а третя чота (командир булавний “Буйтур”) охороняла підступи з напрямку Брези і Сукіль.
Перегрупувавши сили, евакуювавши поранених, німці знову пішли в атаку. упівці підпустили ворога на близьку відстань та вдарили з усіх видів озброєння. Німці відступили. В українських джерелах зазначено, що згодом у наступ перейшов полк угорців. Однак й він не досягнув мети
Німці знову не змогли здобути гору, й за даними української сторони, втратили понад 150 бійців. Свої власні втрати повстанці оцінювали у 5 вбитих та 7 поранених.
Німці не змогли досягти успіху
Німці спробували обійти гору, наступати із сіл Либохора і Гребенів, однак й ці заходи не мали успіху. Бійці Вермахту вимушені були зупинитись на галявинах у підніжжя Лопати. Тим часом до українців прибуло підкріплення – добровольці зі старшинської школи “Олені” і підстаршинської школи “Беркути”, чисельністю до 140 вояків.
Андрусяк, будучи добре обізнаним з німецькою тактикою, сформував ударну групу у складі 100 бійців під командуванням сотенного Михайла Галя та наказав цій группі атакувати німців з тилу та флангів, коли ті не очікували такого розвитку подій.
Вранці 9 липня німці без артпідготовки спробували захопити українські позиції зненацька. Дійшло навіть до рукопашних сутичок. Солдати Вермахту знову не змогли здобути гори та відступили. Далі по німецькому табору у підніжжя гори вдарила группа Галя. В українських джерелах вказується, що атаку групи підтримували міномети, а серед мінометників були колишні вояки Червоної Армії. Саме удари мінометів завдали ворогу найбільших втрат у ході боїв за Лопату – понад 250 бійців. Німці відступили.
Розвідка УПА стверджувала, що німці кинули проти повстанців кілька дивізій та угорський полк. Андрусяк вирішив уникати зустрічних боїв, завдавати ударів по комунікаціях ворога, влаштовувати засідки.
10 липня упівці влаштували кілька успішних засідок, знищили кілька ворожих вантажівок. Німці були вимушені залишили села Брезу, Кам’янку, Сукіль. Наступного дня німці підтягнули артилерія та приготувались вести артобстріли українських позицій. Обстріли тривали кілька днів, однак повстанці передислокували свої сили у безпечні місця. Нарешті 16 липня німці відступили до Болехова та Долини й не наважились наступати, адже радянські війська розпочали Львівсько-Сандомирську операцію.
Післямова
За підрахунками української сторони, німці втратили до 450 бійців, втрати ж повстанців становили кілька десятків убитими та до 100 поранених. Критики УПА стверджують, що такі високі втрати Вермахту – явний гіперболізм, як і те, що проти куреню УПА німці кинули аж цілих три дивізії та полк угорців. Критики також стверджують, що перебіг боїв та втрати можна оцінювати лише згідно даних української сторони, без прив’язок до німецьких документів.
Так чи інакше військове зіткнення поблизу Лопати мало місце. Після того як німецькі війська були вибиті Червоною Армією з території України, упівці продовжили боротися з радянськими сиовиками. Василь Андрусяк загинув в одному з боїв з підрозділами НКВС 24 лютого 1946 р. у Богородчанському районі. Посмертно Василь Андрусяк був нагороджений Золотим Хрестом бойової заслуги 1-го класу. У 1998 р. на честь командира УПА в Снятині було облаштовано пам’ятник.