22 березня 1945 року на території біля села Зіболки, що у Жовківському районі Львівської області, відбувся бій, у ході якого відділ УПА “Галайда І” під керівництвом Василя Василяшка здобув тріумфальну перемогу над двома полками Червоної армії та спецпідрозділами НКВС. Пропонуємо детальніше ознайомитися з цією визначною битвою на lvivyes.com.ua.
Хід битви
Із завершенням Другої світової війни боротьба на українських землях не припинилася. Радянська влада кинула значні військові сили на боротьбу з українським національно-визвольним рухом. У таємному документі секретар Волинського обкому КП(б)У І. Профілатов визнав, що завдання Сталіна ліквідувати українське підпілля до 15 березня 1945 року не було виконано. Внаслідок цього з Волині на Львівщину перекинули додаткові бригади внутрішніх військ НКВС, які, висунувшись з Краснова, Заболотців, Ожидова та Бродів, п’ятьма колонами розпочали наступ на захід.
Львівська військова округа №2 “Буг” Української повстанської армії налічувала 17 сотень, що загалом склало 3400 озброєних вояків. Сотня “Галайда 1” під керівництвом Василя Василяшка (псевдонім “Перемога”) мала у своєму складі кулеметну та гарматну чоти, а також рій розвідників – загалом 167 бійців, ретельно вишколених та дисциплінованих. У другій половині березня 1945 року вони прибули до села Верини, що за сім кілометрів від Жовкви. В селі повстанці ночували, а вранці переходили до лісу, щоб уникнути розвідки більшовиків.
21 березня сотня отримала інформацію про прибуття до Жовкви значної кількості енкаведистів та солдатів внутрішніх військ. Передбачаючи можливу облаву на ліс Зіболщина, частина повстанців розмістилася в невеликих гаях. Вони зайняли зручні позиції для обстрілу перед поляною, відкритою на північ та північний схід. Решта сотні зосередилася в глибині лісу як резерв.
22 березня на світанку розпочалася жорстока битва. Як з’ясувалося пізніше, в ній брало участь понад 6000 солдатів внутрішніх військ НКВС, а також нещодавно мобілізовані бійці. Вони йшли кількома лавами: попереду йшли новобранці, а за ними – досвідчені чекісти.
Близько 11 години перша група облавників з’явилася біля позицій УПА. За наказом сотника бійці вступили в бій. Ця група облавників зазнала значних втрат і була практично розгромлена. На допомогу їм прийшла численна підмога, якій вдалося оточити повстанців. Протягом години запеклого бою сотник “Перемога” отримав поранення в груди, але продовжував керувати боєм. Після двох годин, часом рукопашного бою, облавники, зазнали значних втрат, відступили й припинили атаку. Потім “Перемога” наказав одному взводу залишатися на позиціях. Їхнім завданням було прикрити два інших підрозділи, які підуть на прорив з оточення.
З настанням вечора облавники знову почали обстрілювати повстанців мінометним вогнем. Жорстокі бої тривали до сутінків. Вдало обравши момент, взводи Сивого та Лісового за прикриттям підрозділу Ігоря зуміли прорватися з оточення й піти вглиб лісу.
Помилково прийнявши цей прорив за підхід нових сил УПА, облавники кинулися тікати. Взвод Ігоря також зміг вийти з оточення й незабаром приєдналися до решти сотні “Галайда 1”.
Результати битви
Через кілька тижнів після лікування Василь Василяшко повернувся до командування сотнею. За його героїзм у бою біля села Зіболки він був нагороджений Бронзовим Хрестом бойової заслуги наказом УПА-Захід від 28.04.1945 р., а також отримав звання хорунжого УПА наказом Головного Військового Штабу УПА від 27.04.1945 р.
У запеклому бою біля села Зіболка радянські війська зазнали значних втрат: 480 убитих та кілька сотень поранених. 23 березня у Жовкві відбулася жалобна церемонія поховання 38 радянських офіцерів, серед яких були 2 полковники та 3 майори.
Не обійшлося без жертв зі сторони УПА. Цей трагічний бій забрав життя 40 повстанців, 18 отримали поранення. Проте завдяки самовідданості та героїзму, їм вдалося відбити 11 атак ворога й вирватися з оточення. Особливо зворушливою є історія двох рідних братів-повстанців. Один з них, смертельно поранений, не хотів здаватися на волю ворога й благав брата про милосердя – полегшити його страждання. Зі сльозами на очах, але усвідомлюючи неминучість, брат виконав волю пораненого.