Мало хто знає, що в 1890-х роках уродженець Львівщини Іван Франко брав участь у виборах до австрійського парламенту та польського сейму. Він подавався в окрузі Тернопіль–Збараж–Скалат. Детальніше про цю історію читайте далі на lvivyes.com.ua.
Заснування та діяльність РУРП
Освічений та працьовитий Франко був відомий не лише як письменник, поет, перекладач, а і як завзятий політик та один із творців першої в Україні партії – Русько-Української радикальної партії (РУРП). Він розробив її програмні документи.
Партія довгий час вирізнялася з-поміж інших тим, що мала чіткий механізм дій. Франко, добре знаючись на конституції Австро-Угорщини, умів правильно й ефективно висувати на порядок денний важливі для українського суспільства питання, насамперед – питання самостійної України. Програма-мінімум партії мала на меті створити Галицьку автономну область, а програма-максимум – створити соборну Україну.
Тоді українці із західних регіонів були впевнені, що не мають нічого спільного зі співвітчизниками з терен Великої України. Західняки називали себе русинами. Однак Франко виступав за те, щоби українці були єдині та неподільні. Саме він у 1893 році почав витісняти зі вжитку слово «руський» на користь слова «український».
Три поразки на виборах
У 1895, 1897 і 1898 роках РУРП висувала Франка як кандидата на посаду посла до віденського парламенту та польського сейму. У 1895-му тернопільські виборці продали голоси графу Пінінському, який приятелював з австрійським намісником графом Казимиром Бадені.
Дружина Івана Франка Ольга Хорунжинська, добре запам’ятавши зраду українців, всіляко відмовляла чоловіка висувати свою кандидатуру знову в 1897-му. Однак письменник усе ж був переконаний, що людина повинна мати якісь обов’язки на користь суспільства, тож подався знову до австрійського парламенту. Та все ж польська адміністрація налякала та підкупила українців. Франко знову програв.
Через рік він вирішив випробувати свої сили знову. Подався на посла від Тернопільського виборчого округу. Українці вкотре продалися. З перевагою у 10 голосів переміг повітовий лікар.
Про те, що так станеться, тоді розуміли ледь не всі, крім самого Каменяра. Це відчував навіть син-школяр тернопільського лікаря Гладишовського. Свідомі тернополяни намагалися вибачитися за своїх продажних земляків та водночас дякували письменнику за його титанічну працю.
Франко ж сприйняв поразку гідно, бо розумів галичан та їхню тяжку долю. Він часто говорив, що після всього пережитого на той час українському селянинові в якийсь момент стало байдуже, як вмирати з голоду – від свого чи чужого пана. Тоді навіть з’явилося таке поняття, як «хрум», тобто підкупність за гроші, горілку, ковбасу, посаду тощо.
Проте були й позитивні аспекти такого стрімкого бажання Франка потрапити до владних структур. Під час передвиборчих кампаній письменник активно їздив по галицьких селах та містах. У нього всюди були свої приятелі, через що, власне, Франко й був упевнений, що здобуде перемогу. Як українці, так і деякі помірковані поляки часто вітали Франка з успіхом, ще коли не було результатів голосування. Підтримка його як кандидата перед виборами була потужною, однак на самих виборах пальму першості здобувала продажність.
І якщо в минулих роках Франко ставився до свого неуспіху з гумором, то цього разу він відверто заявив, що одну половину галичан любить, а іншу – ненавидить. Після третьої зради українців він вирішив назавжди зійти з політичної арени, не дочекавшись того часу, коли саме галичани почали ставати фундаментом української нації.