П’ятниця, 12 Серпня, 2022

Жінки і вибори у Львові в ХІХ – на початку ХХ століття

Виборче право для жінок колись було чимось зі сфери фантастики. Австрійський цивільний кодекс трактував жінку як особу несамостійну, яка потребувала постійної опіки чоловіка і мала підпорядковуватися йому в родинному та громадському житті. Конституція 1867 року проголошувала, що жінки не могли бути прийнятими у члени політичних товариств і займати урядові посади, крім шкіл, пошти і телеграфу. Не могли вони й обирати представників до Австрійського парламенту та місцевого сейму. Однак завдяки боротьбі феміністок за громадянські права жінок та можливості, рівні з чоловіками, ситуація дещо змінилася, пише lvivyes.com.ua.

Жінка як кандидат на виборах

Перші вибори у Львові, на яких одним із кандидатів стала жінка, відбулися в 1908 році. У списку послів-претендентів від міста Львова до Галицького сейму опинилася польська малярка і активна феміністка Марія Дулембянка, делегована від створеної напередодні «Асоціації за рівність жінок» (Związek Równouprawnienia Kobiet).

Агітація за Марію Дулембянку на вулицях Львова у 1908 р., Nowości illustrowane, № 10

За неї віддало свої голоси лише 511 львів’ян, а саме 410 чоловіків і 101 жінка. Частково така невдача на виборах пояснюється тим, що тоді з-поміж 17 000 сеймових виборців було лише 4 000 жінок (інші все ще не могли голосувати). Український жіночий двотижневик «Мета» писав: «Коли би всі жінки могли особисто голосувати, то п. Дулембянка була би дістала поважне число голосів і хтозна чи не була би вибрана послом».

Неможливість голосувати жінок на рівні з чоловіками пояснювали звичаєвими нормами, відповідно до яких громадська активність жінок повинна була полягати в благодійності чи філантропії, однак не в політиці. За тодішньою ідеологією, жіноча аудиторія не розглядалась як потенційно дієва, хоча й члени партій не проти були бачити жінок як своїх агітаторок.

Демонстрація перед Галицьким сеймом щодо виборчої реформи у 1909 р., Nowości illustrowane, № 39

Обмежували і деяких чоловіків

Треба зауважити, що тоді у Львові, та й по всій Галичині загалом, обмежені у виборчих правах були не лише жінки, а й частина чоловіків. У законі про місцеве самоврядування від 12 серпня 1866 року зазначалося, що право голосу надається кожному повнолітньому громадянину держави, який мешкає на цій території не менше року і сплачує податки безпосередньо від свого нерухомого майна, підприємницької діяльності чи інших доходів.

До того ж кількість виборців обмежував фіскальний ценз: 1/3 виборців, що сплачувала найнижчий податок у місцевості, не могла голосувати.

Жіночий бунт

У грудні 1912 року жінок не запросили на таємні збори українських політичних партій, де вирішували питання щодо курсу майбутньої підтримки у війні. Володимир Бачинський, голова зборів, пояснив, що «нарада мусить заховати поважний, серйозний і діловий настрій і тому не можуть мати доступу жінки». Представниці жіночого руху не змогли стримати свого обурення та увірвалися в зал засідань силоміць.

Активну меншість представниць прекрасної статі, які боролися за своє право на вибір, тоді висміювали, часто – самі ж жінки. Хоча саме завдяки цій меншості конституцією Польщі 1921 року були проголошені виборчі права галичанок. 

.