1918 року почалася польсько-українська війна. Листопадове повстання продемонструвало рішуче бажання українців утвердити власну державу. У матеріалі на lvivyes.com.ua розповімо як розвивалися події у цей період.
Передумови
Восени 1918 року Австро-Угорська імперія почала розвалюватися. Виникла загроза, що Львів перейде до складу Польщі, адже австрійська влада не поспішала утворити з Галичини автономний край. Українці прийняли рішення зробити все, аби влада Східної Галичини перейшла до них. Саме молоде середовище українців вимагало розгляду питання української держави у порядку денному, щоб вона об’єдналась з чинною самостійною Україною на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.
Українські військові створили таємний Центральний Військовий Комітет з центром у місті Лева. Комітет об’єднав членів українських гуртків та військову поліцію. Загалом зібралося близько 2500 вояків-українців, які були готові боротися за незалежність рідної землі. Також до угрупування доєдналися 15-й тернопільський та 41-й чернівецький полк. Дмитро Вітовський став командиром сформованого українського війська.
Початок повстання
О четвертій ранку 1 листопада 1918 року командний склад Українських січових стрільців розпочав стратегічну операцію. Українцям вдалося захопити найважливіші установи міста – Галицький крайовий сейм, магістрат, поліцію, вокзал, головну пошту, міську військову комендатуру, цитадель, відключили міський телефон і телеграфну лінію. Згодом на львівській ратуші замайорів синьо-жовтий прапор. Усе це було зроблено без жодного пострілу.
Зранку львів’ян було повідомлено, що влада стала українською. Жителі були шоковані, адже засинали ще у Австрійській імперії, а прокинулись у вільному українському місті. Наступні два дні у церквах проводили урочисті Архиєрейські служби Божі з нагоди утворення Української Держави.
Паралельно на вулицях Львова відбувалися бої. Західну частину міста зайняли поляки, а східну – українці. У місті утворилася фронтова лінія, а також бої велися на околицях. Кількість польських військових переважала за українських.
У той час у місті Лева переважало польське населення – 60%, а українців проживало близько 16%. Тож польська інтелігенція була вражена, що львів’ян вдалося захопити владу у рідному місті.
Оборона Львова
13 листопада було прийнято закон, у якому Українська держава отримала назву Західноукраїнська народна республіка. Також було затверджено кордони, прапор та герб. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич, а Кость Левицький – главою уряду, Дмитро Вітовський – державним секретарем військових справ ЗУНР.
Боротьба за Львів тривала 21 день. 20 листопада у місто прибула бойова польська група військ зі скорострілами і гарматами. Українці значно програвали у чисельності, тож з’явилися роздуми про евакуацію, аби уникнути облоги.
Ввечері 21 листопада члени Державного Секретаріату і Національної Ради покинули місто зі станції Підзамче. Згодом місто покинули і українські військові. 22 листопада польське військо зайшло у порожній Львів. Наступні три місяці бійці Української Галицької армії тримали в облозі околиці Львова, але повернути місто їм не вдалося.
Вшанування
Щороку 1 листопада в Україні та Польщі вшановують пам’ять усіх загиблих в польсько-українській війні. З нагоди сторіччя Листопадового чину у Львові було встановлено два пам’ятники. Також пройшов традиційний марш студентів до місць поховання українських воїнів. У липні 1919 року українське військо поляки відтіснили за Збруч.
