Влітку 1920 р. більшовицькі армії проводили масштабний наступ проти збройних сил Речі Посполитої, на території України та Білорусі. У складі радянських військ була відома 1-а Кінна армія командарма Семена Будьонного, яка мала значний бойовий досвід, здобутий у Громадянській війні, пише lvivyes.com.ua. Армія наступала на Львів.
Більшовики просуваються на Захід
Розглядаючи співвідношення сил Польщі та радянської Росії на українських теренах (станом на 20 квітня 1920 р.), історики стверджують, що поляки мали перевагу у чисельності живої сили та бойової техніки. Знаючи про це, більшовицьке командування почало перекидати на Україну додаткові сили –25-у Чапаєвську кавдивізію (10 тис. піхотинців та 3 тис. кавалеристів, понад 520 кулеметів, 52 гармати), Башкирську кавбригаду та інші підрозділи. До 3 серпня на Південно-Західний фронт командарма Олександра Єгорова було перекинуто 23 тис. ґвинтівок, 586 кулеметів, 59 гармат, 46 літаків, 36 млн. набоїв для гвинтівок та інше озброєння. Чекісти та бійці внутрішньої оборони вели жорстоку боротьбу з будь-якими повстанцями, що діяли в тилу радянських військ. За підрахунками польських дослідників, Південно-Західний фронт наприкінці липня 1920 р. налічував 129 тис. багнетів та шабель, 2161 кулемет, 315 гармат. Ще понад 50 тис. знаходилось у резерві.
Радянське військове керівництво прагнуло скористатись тим, що польські дивізії були виснажені в попередніх наступах, понесли втрати та не могли міцно закріпитись на здобутих територіях. Більш того, поляки перекинули частину своїх сил до Білорусі. Підрозділи 1-ї Кінної, 12-ї та 14-ї армій отримали завдання розгромити польські війська в Україні, розсікти їх на дві частини та відкинути до Полісся та Румунії. У разі успішного здійснення задуму, перед радянськими арміями відкривався шлях на Люблін та Львів.
4 липня радянські дивізії здобули Рівне. Поляки провели контрнаступ, відбили місто, однак вже 10 липня під натиском ворога знову полишили його. 11 липня армії Південно-Західного фронту отримали наступний наказ – 12-а армія наступала на Брест-Литовськ, 1-а Кінна мала здобути Луцьк та Люблін, а 14-а армія – атакувати Тернопіль та Львів.
26 липня 1-а Кінна армія здобула Броди, а дивізії 14-ї армії, які рухались південніше, захопили Тернопіль. Радянські кавалеристи прорвались вглиб ворожих позицій, однак цими діями оголили свої фланги – піхота 12-ї та 14-ї армій не встигала за вершниками. Скориставшись відкритими флангами 1-ї Кінної армії, поляки вирішили завдати контрудар. За підрахунками історика Марека Козубеля, наприкінці липня 1920 р. об’єднані польсько-українські війська (на українських теренах) мали у своєму складі 157 тис. чол. (90 тис. у бойових підрозділах), 1730 кулеметів, 258 гармат та 15 бронепотягів.
1-а Кінна армія
Формування цього об’єднання кавалерії розпочалось ще у листопаді 1919 р., коли на теренах колишньої Російської імперії точились бої. Армію очолив командарм Семен Будьонний.
У липні 1920 р. до складу 1-ї Кінної армії входили 4-а, 6-а, 11-а та 14-а кавалерійські дивізії та окрема кавалерійська бригада. Армія налічувала понад 14500 кавалеристів, 320 кулеметів, 51 гармату. З частинами підсилення (24-а, 45-а та 47-а стрілецькі дивізії), армія налічувала приблизно 50 тис. бійців.
Армія Будьонного встигла стати учасником масштабної кавалерійської битви, яка відбулась 29 січня – 4 січня 1920 р. поблизу Гнилої Балки, коли радянські вершники в умовах лютих морозів та хуртовин зійшлись у бою та розгромили кавалерійську групу генерала Олександра Павлова, що входила до складу збройних сил Півдня Росії.
В останній декаді липня армія Будьонного діяла на відрізку Тарговиця – Броди, вела бої у Буська та Холуйова. Поблизу Щуровичів кавалеристи форсували р.Стир та вклинились між 2-ю та 6-ю польськими арміями. 24 липня Будьонний отримав наказ до 29 липня захопити Львів та Рава-Руську. Радянські дивізії змінили свій напрямок руху до Кам’янки-Бузької.
На львівському напрямку дії кавалерії були обмежені лісовою місцевістю. У лісах було досить небагато стежок, придатних для пересування великої кількості коней. В секторі просування армії Будьонного було три важливі дороги – Куликова до Львова (північ-південь), від Кам’янки-Бузької через Жовтанці до Львова (північний схід-південь), а також від Підгайчиків через Куровичі до Львова (схід-захід). Було також дві залізниці – від Кам’янки-Бузької до Львова та від Красного до Львова.
Поляки готують контрудар
Аналізуючи дії радянських армій, польські генерали дійшли висновку, що наступ сил Південно-Західного фронту на Україні можна зупинити, якщо завдати нищівних ударів по 1-й Кінній армії. Далі головнокомандувач збройних сил Речі Посполитої, маршал Юзеф Пілсудський, прагнув доукомплектувати військові частини, створити резервні дивізії, перекинути частину сил з України до Білорусі та розгромити війська Західного фронту, які наступали на Варшаву.
9 липня 1920 р. Пілсудський видав наказ, за яким 2-а армія (генерал Казимир Рашевский) Південно-Східного фронту (генерал Едвард Рідз-Смігли) Речі Посполитої мали атакувати ворога в секторі Броди – Рівне, а 3-а армія (генерал Зигмунт Зелінський) – на ділянці Ковель – Рівне. У становищі польських військ були мінуси та плюси. Серед перших – значні втрати та виснаженість особового складу. Довелось відправляти частину найбільш дієздатних підрозділів на відпочинок, а їм на заміну відправляти новобранців. Серед плюсів – на відміну від ворога, поляки значно краще використовували логістичне забезпечення, отримували допомогу від Франції. Так, зокрема до складу 3-ї армії було введено 16 танків Renault FT-17.
Поляки чудово розуміли, що польські піхотні дивізії не зможуть зупинити просування більшовицьких кавалеристів, тож потрібно було створити потужне угруповання власної кавалерії, яке змогло б розгромити ворога та переслідувати його. Так постала Оперативна кавалерійська група генерала Януша Савіцького.
Через відсутність підготовлених кадрів, нестачу коней та озброєння, Оперативну кавалерійську групу почали формувати лише у липні 1920 р. Група мала наступний склад:
- 1-а кавалерійська дивізія полковника Юліуша Роммеля – 3-а (8-й та 11-й кавполки, 12-й Подільський уланський полк, 3-й кінно-артилерійський дивізіон) та 6-а (1-й, 9-й та 14-й уланські полки, 6-й кінно-артилерійський дивізіон) кавалерійські бригади.
- неповна 2-а кавалерійська дивізія полковника Маріана Оржеховського (5-й та 17-й уланські полки, 1-й ескадрон кінної артилерії).
- 4-а кавалерійська бригада полковника Густава Орліча-Дрезера (1-й та 2-й полки легкої кавалерії, 16-й полк уланів та 4-й ескадрон кінної артилерії).
Група налічувала 360 офіцерів та 14800 солдат, 11850 коней, 70 кулеметів та 10 гармат. Загалом проти 26 радянських кавполків, поляки могли виставити 11 власних.
Знаючи про просування ворога до Кам’янки-Бузької, генерал Рідз-Смігли перекинув 1-у піхотну дивізію із складу 3-ї армії у підпорядкування 2-ї армії. Водночас 3-а армія була відведена до р. Стохід. 18-а піхотна дивізія та 10-а піхотна бригада (6-а армія) мали зв’язати боями частини Будьонного поблизу залізниці Красне – Золочів. 1-а піхотна дивізія мала діяти в напрямку Радомишль – Демидівка. 2-а польська армія мала нанести удар у напрямку Брод та Радзивілова – Оперативна кінна група повинна була розбити основні сили 1-ї Кінної армії, а піхотні підрозділи – завершити розгром ворога.
Бої 29 липня – 1 серпня
Контрудари поляків по підрозділам 1-ї Кінної армії розпочались 29 липня. Через те що частина підрозділів 2-ї армії були на марші, лише полки 1-ї кавдивізії вийшли до Стиру. У другій половині дня 1-а піхотна дивізія форсувала Стир, відкинула підрозділи 14-ї кавдивізії та захопила Княгинин.
4-а кавалерійська бригада завдала удару на Станіславчик, через Щуровичі, щоб з’єднатись з 19-ю піхотною дивізією 6-ї армії. Однак польські кавалеристи зіштовхнулись з 4-ю та 6-ю радянськими кавдивізіями та відступили до Топорова. Командар Будьонний, який згадував бої поблизу Брод у своїх мемуарах наголошував на тому. що у поляків були значно кращі коні ніж у червоноармійців.
30 липня 1-а піхотна дивізія завдала поразки 14-й кавдивізії поблизу Демидівки. Однак радянські війська відбили атаки 4-ї кавбригади та 1-у кавдивізію. Натомість польська піхота здобула Ожидів, Красне, Топорів та наблизились до Бродів. Містечко обороняли підрозділи 45-ї радянської дивізії й поляки не змогли його здобути одразу.
31 липня поляки здійснили перегрупування й наступного дня продовжили наступ. Підрозділи Оперативної кавалерійської групи вийшли до р. Сидолівки. 6-а піхотна дивізія здобула Щуровічі, однак була зупинена поблизу Митниці. У Митниці радянські війська зуміли вистояти завдяки тому, що зайняли окопи, вириті російською армією ще у роки Першої світової.1-а польська піхотна дивізія скувала підрозділи 47-й радянської стрілецької дивізії. За результатами боїв 31 липня, поляки змогли зайняти позиції, які дозволяли їм продовжувати наступ – перед радянською 6-ю кавдивізією знаходились одразу три польські дивізії. Становище радянських підрозділів погіршувалось й тим, що дощі розмили ґрунт й кіннота не могла маневрувати. До того ж поляки розмістили на основних шляхах бронеавтомобілі та артилерію.
Командар Будьонний, підсумовуючи результати боїв 31 липня зазначав, що становище його армії сильно погіршилось. 4-а та 11-а кавдивізії відійшли до р.Стир, а 14-а кавдивізія відступила під Козин. Лише 24-а та 45-а стрілецькі дивізії, що перебували на флангах армії, утримували свої позиції.
Увечері 31 липня командувач 2-ї армії віддав своїм військам наступний наказ – Оперативна група мала форсувати Сидолівку в районі Миколаєва, наступати на Щуровець та Лешнів, 6-а піхотна отримала завдання вдарити з напрямку Берестечка на південь, у напрямку Митниця – Лешнів, а 1-а піхотна дивізія прикривала ліве крило Оперативної групи.
1 серпня поляки продовжували наступати. 12-й піхотний полк (6-а піхотна дивізія) вів 10-годинний бій з підрозділами 6-ї кавдивізії за Лешнів, однак ліве крило піхотної дивізії було зупинене ворогом у Митниці. Незважаючи на це, головні сили Оперативної групи форсували Сидолівку та досягли Щуровичів. 9-й, 11-й та 14-й уланські полки відкинули радянську 6-у кавдивізію. У сутінках підрозділи 4-ї кавбригади спільно з 1-м уланським полком , після невдалих спроб здобули Лопатин, де находились обози 11-ї радянської кавдивізії. Остання опинилась у скрутному становищі – відбивала фронтальні атаки 18-ї піхотної дивізії та захищала тили від ударів польських кавалеристів.
Увечері командувач 2-ї армії віддав своїм військам наступний наказ – основна частина Оперативної групи повинна була наступати через Щуровічі у східному напрямку, на Радзивілів. 6-а піхотна дивізія повинна була вночі захопити Броди, а 1-а піхотна – Хотин та Редьків. В результаті боїв з поляками, чисельність 1-ї Кінної армії станом на 1 серпня зменшилась до 10600 бійців, 300 кулеметів та 44 гармат. Найпотужнішою лишалась 6-а кавдивізія – 5200 вершників, 90 кулеметів та 12 гармат.
Останні бої та значення битви
2 серпня становище більшовиків ще більше ускладнилось. 6-а піхотна дивізія поляків розпочала наступ на Броди, рухаючись двома колонами – через Лешнів – Білявці та Корсів – Шнирів. Радянські війська не могли після цього відступати із Станіславчика до Бродів. Основна частина Оперативної групи здобула Радзивіллів. 1-а піхотна дивізія поляків змогла потіснити підрозділи 45-ї стрілецької дивізії. Підрозділи 4-ї кавбригади спільно з піхотою прорвались у Лопатин з північного та південного напрямків, здобули населений пункт та таким чином встановили контакт між 2-ю та 6-ю польськими арміями. В той же час 6-а піхотна дивізія підійшла до Бродів з півночі, загрожуючи перерізати шляхи відступу для 4-ї, 6-ї та 11-ї кавдивізій.
У боях польські кавалеристи атакували кінні підрозділи ворога верхи, а опорні та населені пункти штурмували як піхота, спішившись. Польські історики стверджують, що велику допомогу полякам надали пілоти 7-ї та 21-ї авіаескадриль, які проводили розвідку, атакували кінні загони ворога. Поляки здобули Броди. Навіть полишивши Броди, радянські дивізії сконцентрували чимало військ у лісах північніше міста та вели постійні артобстріли ворога.
Таким чином, над дивізіями 1-ї Кінної Армії поблизу Бродів нависла загроза оточення. Невідомо як склалась би подальша доля більшовицьких кавалеристів, якби не падіння Бреста. Польські генерали вимушені були переключити свою головну увагу на Білорусь, призупинивши натиск на українських теренах. 2-а армія отримала наказ відійти за р.Стир.
Відступ поляків, який не став організованим, помітили підрозділи 6-ї кавдивізії, які нанесли удари по 2-й кавдивізії у Клекотова (17-й уланський полк). Більшовики скористались й тим, що поляки переправлялись через болота, не могли зайняти оборону й атакували ворога у кінному строю – з понад 400 бійців вціліло лише 150. Більшовики захопили п’ять гармат та 600 коней.
Поляки змогли здобути Броди, однак не розгромили армію Будьонного. Слабким місцем Оперативної групи стала артилерія, її мало чисельність. Підрозділи 1-ї Кінної армії відступили на відстань 60-100 км, отримали поповнення й змогли відновити наступальні дії лише 13 серпня. Згідно офіційних даних, у боях з 28 липня по 13 серпня 1-а Кінна армія втратила 87 командирів, 14 комісарів та 877 бійців. Проте реальні втрати були значно більшими.
Внаслідок невдачі 1-ї кінної армії у Львова, радянське військове керівництво вирішило перекинути армію на Західний фронт, під Варшаву. Однак частина членів військової ради Південно-Західного фронту (у тому числі й Й.Сталін) вважали, що потрібно захопити Волинь та Галичину, а не просуватись до Варшави. З різних причин армія залишилась за фронтом та продовжила просування до Львова