Четвер, 30 Червня, 2022

«Ми втретє починаємо жити»: історія сім’ї, яка евакуювалася з Маріуполя до Львова

Дар’я та Станіслав потроху облаштовуються у Львові. Це вже третя спроба подружжя почати життя спочатку. Їхня історія втечі від війни розпочалася ще в рідному Донецьку.

Вони жили поблизу донецького аеропорту, вчилися в одному класі, одружились. Дар’я закінчила Донецький юридичний інститут зі званням лейтенанта і працювала у тоді ще міліції. Станіслав –професійний кухар. У них народився син. А потім, у 2014-му, почалася війна…

Сім’я, повідомляє lvivyes.com.ua, спершу поїхала до дідуся та бабусі Дар’ї, у Волноваський район Донецької області. Однак там не вщухали вибухи, тож заради дитини вони поїхали в Бердянськ (Запорізька область). Згодом зрозуміли, що не можуть залишити Донецьку область, вирішили повернутись поближче до дому. Потрапили в Маріуполь. Там з’явилася друга дитина.

Життя в Маріуполі

Подружжя оселилося на лівому березі міста, біля заводу «Азовсталь». У прифронтовій зоні жити було доволі складно, знаючи, що в будь-який момент може щось статися, тож навіть не купували нічого з побутової техніки й жили «на валізах».

«Поступово до розуму повернулась стабільність і думки, що ми на своїй землі і все буде добре. Ми бачили, як Маріуполь живе, і навіть не думали, що хтось може прийти і все зруйнувати. Місто дуже-дуже розвивалося», – пригадує Дар’я в коментарі Zaxid.net.

У Маріуполі прожили приблизно 5 років. За цей час у місті з’явилися нові дитячі майданчики, пірси, відпочинкові зони біля моря.

«Я вам скажу, що Маріуполь був дуже-дуже українським містом – ми любили українські свята, виходили з прапорцями у вишиванках – і діти, і дорослі. У школі діти любили вчити все українське», – додає Дар’я.

Згодом вони разом із ще однією парою вирішили зробити заклад зі стравами авторської японської кухні. Станіслав мав 12 років досвіду в цій сфері та багато ідей. За рік друзі відкрили дві точки закладу – на лівому березі і в центрі, біля пологового будинку Маріуполя.

«Якщо сьогодні не поїдемо, то не виберемося вже ніколи»

Попри негативний досвід в Донецьку, Дар’я і Станіслав не вірили в можливість повномасштабної війни. Проте, за словами Дар’ї, днів за три до початку вторгнення почули сильні вибухи – почалися провокації з ворожої сторони. А потім росія визнала «ДНР» і «ЛНР», і стало зрозуміло, що буде щось страшне.

24 лютого Дар’я та Станіслав, як і майже всі українці, прокинулися від звуків вибухів. Жінка пригадує, що того дня в магазинах були великі черги, запускали по 20 людей, термінали не працювали.

«Я сказала чоловікові, що нам треба вибиратися – якщо сьогодні не поїдемо, то не виберемося вже ніколи. Ми згадували, як моторошно було в Донецьку, і не хотіли, щоб діти це пережили. Та їхня психіка тепер все одно зламана», – каже Дар’я.

Обдзвонили друзів, з ними захотіли виїжджати ще дві сім’ї. Спершу приїхали до Запоріжжя. Тоді на виїзді ще не було багато машин: люди думали, що все минеться.

У Запоріжжі, хоч і було безпечніше, але сирени не вщухали. Вони постійно спускалися в укриття. Дар’я почала боятися, аби не опинитися в блокаді, і вже вкотре сказала чоловікові, що треба їхати. За 20 годин евакуаційним потягом вони приїхали до Львова.

Життя у Львові

Що робити у Львові, вони не знали, жодних планів не було. Тут розпочинали своє життя спочатку вже втретє. На вокзалі взяли таксі й у машині шукали, де можна переночувати. Житло вдалося знайти лише на два дні. Потім один із волонтерів поселив сім’ю в себе на два тижні. За цей час Станіславу вдалося знайти роботу в японському ресторані.

Потім покликали до Львова своїх друзів, з якими відкривали заклад у Маріуполі. Чоловіки поговорили і вирішили спробувати відкрити його у Львові. Знайшли приміщення для оренди, там була морозильна камера і холодильник-стіл. Решту докупили. Поступово обладнали кухню і почали працювати на самовивіз і доставку. Планують і повне відкриття закладу.

Кажуть, що тут почуваються як риба у воді. Сподіваються, що скоро поїдуть відновлювати Маріуполь, але потім повернуться до Львова: надто сильно запав їм у душу.

Фото: Zaxid.net