Загадковий генерал, що створив американську кавалерію (частина 1)

У далекій Америці, в містечку Савана, спочиває надзвичайно цікава особистість, оточена різноманітними чутками та історіями. Польський генерал, що вважається «батьком американської кавалерії», дні народження і смерті якого відзначають в Америці, на честь котрого щорічно проходить фестиваль, є одним з небагатьох почесних громадян США… А ще Казимир Пуласький намагався захопити Львів, воював з Суворовим, який ним захоплювався, врятував життя Джорджа Вашингтона… Це лише кілька моментів з неймовірного життя загадкового польського генерала, пише сайт lvivyes.com.ua.

Славетний батько

Все його життя пронизує суцільна загадка. Навіть дата і місце народження майбутнього генерала донедавна були достеменно невідомі. Хлопчик з аристократичним ім’ям Казимир-Міхал-Владислав-Віктор Пулавський (Пуласький) народився 6 березня 1745 року у Варшаві. Він був приречений на боротьбу, оскільки вже з ранніх років був у вирі подій, які мали доленосні наслідки для всієї Речі Посполитої.

Річ у тім, що батьком майбутнього героя був староста польського містечка Варка Юзеф Пуласький, шляхтич гербу Слеповрон, адвокат і власник мережі заїжджих дворів, багаторазовий посол до сеймів, один з засновників Барської конфедерації – збройного об’єднання польської шляхти проти російського панування. Катерина ІІ навіть намагалася викрасти Юзефа Пуласького, але єврея, якого підіслали з цією метою, було викрито. На деякий час величезна родина з 10 дітьми змушена була виїхати на Поділля, де Юзеф став організатором оборони містечка Бар. 

Згодом Юзеф Пуласький утік до Молдавії, але його видали і кинули до в’язниці в Яссах, де він і помер від інсульту, епідемії або отруєння. 1769 року його хотіли поховати в костелі у Могилеві, але московський комендант навіть цього не дозволив зробити, тож славетний полковник був похований «…у степу на Дністрі біля кургану біля дороги на Могилів». Частина його маєтків, що були на Поділлі, Волині, Тернопільщині та Львівщині (села Коропець і Махнівці у Золочівському районі) частково перейшла до вдови Маріанни Зелінської, доньки ломжинського підчашого. 

Четверо синів і шість дочок залишилися без батька. Утім, оскільки троє синів постійно підтримували і супроводжували його, Казимир, Францішек і Антоній продовжили батькову справу.

Паж, староста, полковник 

Казимир закінчив парафіяльну школу у Варці, потім Театинську школу священників у Варшаві, а 1762 року став пажем Курляндського герцога Карла-Крістіана Веттіна, пережив його вигнання російськими військами і переїхав на Поділля, отримавши від батька село Зозулинці. 

29 лютого 1768 року Пуласький був на проголошенні конфедерації в містечку Бар, де його батька обрали військовим маршалком. І вже у квітні того ж року Казимир здобуває свою першу перемогу в битві під Старокостянтиновом. Він брав участь у битвах під Бердичевом, Орєховим, захищав фортецю святої Трійці в селі Окопи Чортківського району. Його брати у той же час захопили фортецю в сусідньому Жван­ці. Згідно з переказами, комунікація між ними відбувалася через цигана Сагу, який відшукав стрімку стежку над Дністром, а далі йшов по кризі на річці. Коли російські війська захопили Окопи і спалили частину конфедератів живцем у місцевому костелі, Казимиру вдалося цим небезпечним шляхом втекти на Буковину. Згідно з листами Пулавського, внаслідок штурму Окопів 1769 року росіяни втратили 500 людей. 

Але врешті-решт Пуласький вперше у своєму житті опиняється в полоні і змушений підписати принизливу капітуляцію, яку він не мав наміру виконувати. Тож, щойно його випустили з російської неволі, Казимир знову негайно включився у вир боротьби, блискавичними рейдами пройшов терени Поділля, Галичини, Волині, Литви. 24-річного хлопця обирають маршалком Ломжинського воєводства, попри свій юний вік, він був головним воєначальником конфедератів. Ці неабиякі почесті він заслужив непересічним розумом, відвагою та військовим талантом.

Конфедерати у Львові та смертний вирок

27 травня 1769 року військо конфедератів підійшло до Львова та зайняло передмістя. Казимир Пуласький зупинився на вершечку Святоюрської гори у палаці єпископів. Військовий комендант Львова полковник Феліціян Коритовський, що керував королівськими і московськими військами, відмовився здати місто, і вночі конфедерати кілька разів штурмували Галицьке середмістя, пошкодили багатостраждальний кармелітський монастир, тричі видиралися на вали, але були відбиті. Згодом надійшли нові російські сили, і конфедерати змушені були відступити від Львова. Утім, через рік загін конфедератів під проводом полковника Шиця несподівано таки зайняв Львів, розігнавши російську залогу, але за кілька днів конфедерати відступили, прихопивши кілька гармат і 200 тисяч злотих з військової каси.

Не дивлячись на те, що вони були по різні боки барикад, Казимиром Пулавським щиро захоплювався сам фельдмаршал Олександр Суворов і навіть хотів йому подарувати свою золоту табакерку. Пуласький провів у Ченстохові одну з найблискучіших стратегічно-тактичних операцій в своїй кар’єрі. На жаль, в одній з битв Казимир втратив свого брата Францішка, який врятував йому життя, закривши власним тілом від московської кулі… 

А потім Пуласький, на свою біду, включився в заколот проти колишнього коханця Катерини ІІ польського короля Станіслава-Августа Понятовського. Його хотіли викрасти, щоб покласти край промосковській політиці, але змова провалилася, Казимира незаслужено звинуватили у спробі вбивства короля та засудили до смертної кари.

Пуласький намагався довести свою непричетність, але марно. Він змушений був втікати за кордон, але влада жодної європейської країни не хотіла його приймати. Деякий час Казимир воював проти росіян у Туреччині, потім 3 місяці мандрував через Адріанополь, Константинополь та Ізмір до Франції, де жив у злиднях і навіть за несплату боргу потрапив до в’язниці в Марселі.

Доленосна зустріч і далека дорога

Але врешті-решт доля вирішила посміхнутися доблесному воїну. І у Парижі 1775 року сталася доленосна зустріч Казимира Пулавського з Бенджаміном Франкліном. Батько-засновник Сполучених Штатів вмовив майбутнього «батька американської кавалерії» допомогти молодій нації в боротьбі за незалежність. Франклін написав листа Вашингтону:

«Граф Пулаські з Польщі, офіцер, відомий у всій Європі своєю мужністю та боротьбою за свободу своєї країни проти вищих сил Росії, Австрії та Пруссії, може бути дуже корисним на нашій службі.

Бенджамін Франклін до Джорджа Вашингтона, Париж 29 травня 1777 р.».

І 23 липня 1777 року Пулавський ступив на землю Нового світу коло Бостона, де почалася нова сторінка його дивовижного життя.

Далі буде…