Після Першої світової війни Східна Європа стала свідком низки конфліктів і боротьби за владу, одним з яких була українсько-польська війна. Одним з ключових моментів у цьому конфлікті став другий наступ на Львів, місто, яке мало величезне стратегічне значення. Давайте заглибимося в деталі цієї критичної глави в історії на lvivyes.com.ua.
Спроба повернути Львів
На початку 1919 року президент Євген Петрушевич і Державний секретаріат Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) були далеко не задоволені результатами своєї першої спроби звільнити Львів. Це незадоволення посилилося після того, як 18 січня 1919 року українські делегати від’їхали на Паризьку мирну конференцію. Стала очевидною необхідність якнайшвидшого повернення міста, що відповідало цілям Симона Петлюри та штабу армії.
Однак командування Галицької армії, на жаль, не зробило правильних висновків з попередньої невдачі при взятті Львова. Воно також недооцінило силу польських військ, які розрослися до грізних 15 000 солдатів і офіцерів. Рішення генерала Омеляновича-Павленка обмежити сили Осадного корпусу ще більше загострило ситуацію. Прохання майора Тарнавського про підкріплення або додатковий корпус були проігноровані, і 11 січня розпочався другий наступ.
Розгортається другий наступ
“Головні сили українців були зібрані так само як і під час першого наступу, з головним ударом з півдня” – згадував Б. Гнатевич, літописець стрілецтва. 11 січня друга група УСС захопила Лапаївку, а перша та третя групи УСС взяли під контроль Скнилів. Однак групи “Схід” і “Старе Село” натрапили на труднощі. Коломийські групи зазнали великих втрат під Персенківкою, а Станиславівські групи також натрапили на труднощі в Пасіках Міських та на цегельних заводах у Підлові. Наступ групи “Схід” на Золочівці на східній околиці Львова також провалився.
Ускладнення додало те, що 12 січня польські війська здійснили несподівану атаку з південно-західної частини Львова, відвоювавши Скнилів. До 13 січня поляки захопили Боднарівку, Глинцівку та проникли в Козільники. Група, що обороняла Козільники, була відкинута до Зубрецького лісу, але зуміла відбити Козільники під керівництвом Микитки. Тим часом польський наступ на Сокільники був відбитий Українською Повстанською Армією.
Бурхливий поворот подій
Дві польські групи, що діяли з Городка Зелінського та Сікорського, також зіткнулися зі своїми проблемами. Маючи у своєму розпорядженні 15 000 вогнепальної зброї і близько 50 гармат, вони виступили 11 січня. Група Зелінського відвоювала Сигнівку, відтіснивши бережанські групи до Басівки. Однак група Рудки за підтримки групи Хиріва та бронепоїзда відвоювала Угерці і витіснила польську кавалерію з Бучалів та Зашковичів.
Попри невдачі, поляки досягли певних успіхів. На другий день вони повернули собі Любінь Великий, дійшли до залізниці Львів-Самбір, але були зупинені українськими військами та Дніпровською артилерійською бригадою. Одночасно польські підрозділи зі Львова 13 січня розпочали наступ на Сокільники та Зубру, змусивши галицькі частини перейти до оборони.
Стратегічна реалізація
Коли розгорнувся другий наступ на Львів, стало очевидно, що лобовий штурм – це не шлях до успіху. Міський ландшафт Львова, в якому домінували міцні цегляні будівлі, сприяв польським захисникам. Українській Генеральній армії потрібен був стратегічний маневр, щоб відрізати місто від західного сполучення, захопивши дорогу Перемишль-Львів.
Роздумуючи над цими подіями, Б. Гнатевич та О. Думін зазначали: “Українці не могли досягти жодного успіху в цьому наступі, бо не були до нього підготовлені, а наступ на Львів був не під силу Українській генеральній армії”.
Після другого наступу на Львів була встановлена нова лінія фронту, що проходила через такі ключові пункти, як Брюховичі, Лиса Гора, Малехів тощо. Ситуація ставала дедалі складнішою, створюючи підґрунтя для подальших поворотів у цьому тривалому конфлікті.