Йшов 1918 рік, і українсько-польська війна була в розпалі. У центрі цього конфлікту місто Львів було символом влади та контролю. Плани звільнення столиці Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) ретельно розроблялися в оперативному штабі командування Галицької армії. Однак, коли листопад перейшов у грудень, постала сувора реальність – для реалізації цих планів бракувало наявних сил, пише сайт lvivyes.com.ua.
Прорахована авантюра
Генерал М. Омелянович-Павленко, на той час командувач Української Галицької Армії (УГА), опинився перед дилемою. Він очікував на моральну і фізичну допомогу з Києва, але водночас усвідомлював, що поляки можуть зміцнити свої позиції і перекинути до Львова додаткові війська. Зіткнувшись з цією невизначеністю, УГА зробила стратегічний вибір: використати свої миттєві переваги та можливість підкріплення з Великої України, щоб захопити Львів, убезпечивши свої західні та північні кордони.
Командування уважно стежило за ситуацією на кількох фронтах і ретельно зважувало ризики. Дехто пропонував негайний штурм Львова, але це було визнано можливим лише тоді, коли прибудуть обіцяні дивізії Директорії. Почалися переговори, які привели до сприятливого результату, коли вони отримали запевнення про боєздатність підрозділів.
Багатогранна стратегія
Маючи на увазі Львівську офензиву, командування УГА підготувала багатогранну стратегію. Вона тимчасово перервала шляхи сполучення зі Львовом, збільшила активність військ у напрямку Перемишля та розпочала демонстративні дії на північно-східному напрямку. Невеликий арсенал австрійських 15-сантиметрових польових гаубиць додавав їм оптимізму. Ці підготування мали на меті ліквідувати найбільший польський контингент у Східній Галичині після захоплення міста, а також підготуватися до прибуття польських військ.
Зустріч молодих командирів
На третьому тижні листопада в Бережанах відбувся збір старшинського складу. Серед них були такі командири полків, як Косак, Микитка, Букшований, Омелянович-Павленко та Бізанц. З тягарем відповідальності на плечах вони ретельно обговорювали підготовку до майбутнього штурму. Молода і сповнена ентузіазму група усвідомлювала необхідність детальних наказів та інструкцій.
Полковник Мишківський відіграв ключову роль у формулюванні плану, надавши чіткі директиви для кожного підрозділу. Вони включали такі завдання, як руйнування залізниці між Судовою Вишнею і Перемишлем, моніторинг різних напрямків і демонстративні дії для відволікання ворожих сил. Командування розраховувало на ударну силу в 7-9 тисяч солдатів і 40 гармат, що становило приблизно половину всього війська.
Початок підготовки
На початку грудня підготовка до Львівської наступальної операції набрала обертів. Бойові групи у Старому Селі, Щирці, Наварії та Сході були посилені та приведені у бойову готовність. Група отамана О. Микитки отримала додаткові курені, а артилерійська група збільшилася до десяти гарматних батарей. Новостворена група “Наварія” мала завдання просуватися вздовж залізниці та убезпечити район головного вокзалу Львова.
Однак ударна сила Галицької армії не досягла обіцяних 7 тисяч вояків, налічуючи близько 4 тисяч. Керівництво не втрачало надії, призначивши отамана Степана Шухевича військовим комендантом Львова і навіть запланувавши урочисте святкування визволення міста.
Польська відповідь
Поки українські війська готувалися до штурму, польська розвідка не сиділа склавши руки. Вона дізнавалася про пересування українських військ і оперативно інформувала командування групи “Схід”. Генерал Т. Розвадовський попередив генерала Зелінського в Судовій Вишні про нарощування українських сил біля Глинної Наварії та Пустомит.
Поляки швидко відреагували, завдавши 24 грудня превентивного удару по українському флангу. Оперативна група підполковника Сопотніцького відтіснила українські війська від Любіня Великого і Ставчан, фактично зупинивши їхній наступ.
Переломний момент
Попри цю невдачу, командування Галицької армії залишалося рішучим. Вранці 27 грудня, після артилерійської підготовки, воно розпочало штурм Львова. Деякі підрозділи досягли значних успіхів, але прибуття 28 грудня з Оброшина військ генерала Юзефа Лєснєвського змінило ситуацію. Український наступ застопорився, а на деяких ділянках довелося відступити. Перший наступ на Львів був офіційно зупинений 2 січня 1919 року.
Зміна ситуації
Із завершенням наступу на Львів ситуація на українсько-польському фронті змінилася. Конфлікт Ю. Пілсудського з чехами та німцями дозволив перекинути до Галичини нові польські частини. 2 січня 1919 року генерал Ян Ромер був призначений керівником Люблінського оперативного командування з метою прориву облоги Львова та зміцнення його оборони.