У Львівсько-Сандомирській операції Червона Армія залучила понад 2700 танків та САУ. В бронетанковому парку радянських військ були й важкі самохідно-артилерійські установки ІСУ-152, пише lvivyes.com.ua.
Грізна зброя проти німецького “звіринця”
Влітку 1944 р. ефективно боротись з усіма типами німецьких танків та САУ на великих дистанціях могли лише радянські важкі танки ІС-2 та самохідки ІСУ-122 та ІСУ-152. Останні були прийняті на озброєння у вересні 1943 р. Установка була озброєна потужною 152-мм гарматою 48-кг снаряд якої не лише трощив фортифікаційні споруди (дзоти, бункери, доти, бліндажі, інше), а й буквально “відправляв у нокаут” німецьку бронетехніку. Аби вивести з ладу німецький танк чи самохідки, у них варто було лише поцілити. Навіть не пробивши броню, 152-мм снаряд робив ворожий танк чи самохідку небоєздатними. Не випадково установка ІСУ-152 отримала прізвисько “звіробій”.
Попри потужну гармату, самохідка мала недостатньо товсте бронювання, аби бути захищеною від вогню німецьких протитанкових гармат калібром 75-мм та 88-мм. Бажав кращого й боєзапас ІСУ-152. Тривалим був процес перезарядки гармати, що напряму впливало на її швидкострільність. Під час пострілів самохідки сильно демаскували себе, тому екіпажам потрібно було після кількох пострілів змінювати позиції.
349-й полк
Якщо аналізувати звіт щодо використання 349-го гвардійського важкого самохідно-артилерійського полку (349-й гв.всап) полковника Миколи Шишова за липень 1944 р. то можна побачити, що 4 липня частини полку були завантажені на два ешелони у Московській області та відправлені до Західної України. 10 липня полк знаходився вже поблизу Тернополя. Полк планували залучити у Львівсько-Сандомирській операції, яка мала стати для підрозділу дебютом, адже полк сформували у червні 1944 р. на базі 1540-го самохідно-артилерійського артполку.
Радянське командування вирішило використати полк для комплектування штурмових частин у складі 38-ї армії генерал-полковника Кирила Москаленка. Екіпажі самохідок повинні були знищувати вогневі точки ворога та його бронетехніку, прокладаючи шлях для своєї піхоти. 16 ІСУ-152 передали до складу 101-го стрілецького корпусу (по 8 установок отримали 70-а та 211-а стрілецькі дивізії), а ще 8 – 121-й стрілецькій дивізії (67-й стрілецький корпус). У самих дивізіях самохідки розподілили поміж штурмових груп – до складу кожної такої увійшли 2 Т-34, 3 ІСУ-152 та 4 СУ-76. Таким чином полк був розпорошений, що негативно позначилось на його можливостях.
Оцінка ворожих сил
Згідно даних радянської розвідки, у секторі наступу полку та стрілецьких дивізій знаходились підрозділи 72-ї та 352-ї піхотних а також 1-ї та 8-ї танкових дивізій Вермахту. Ворог вирив дві лінії суцільних траншей та ще дві лінії не встиг облаштувати. На відстані 40 –80 метрів від першої ліній траншей знаходились мінні поля. Траншеї були захищені колючим дротом, “спіралями Бруно”. Усього радянські розвідники нарахували 26 мінних полів протяжністю 10 км. У ворога були замасковані кулеметні гнізда (деякі були захищені кількома настилами дерев’яних колод), які могли вести вогонь с флангів.
Розвідка нарахувала сім дзотів, 19 артилерійських та 16 мінометних батарей, 36 окремих гармат та 26 мінометів. Для радянської бронетехніки становила перешкоду й сама місцевість, на якій їй доводилось наступати – болотисті ділянки, струмки, яри та ліси.
Перший день наступу
Екіпажі 349-го гв. всап пішли в атаку в секторі 38-ї армії 14 липня об 11:00, після 30-хвилинної артпідготовки. Самохідки знищили кілька вогневих позицій ворога, однак радянські сапери не змогли прокласти повноцінні проходи для бронетехніки у мінних полях. Як результат – три самохідки підірвались на мінах та згоріли. Радянські війська потрапили під вогонь німецьких гармат та мінометів.
ІСУ-152 прорвали ворожу оборону. У прорив направилась радянська піхота. У документах 349-го полку вказано, що глибина прориву становила від 3 до 6 км. А далі на радянських самохідників очікували бої з німецькими танками.
Відбиття німецьких контратак
В історичній літературі присутнє помилкове твердження згідно з яким, 15 липня підрозділи 1-ї та 8-ї танкових дивізій Вермахту спробували контратакувати радянські війська неподалік Золочева, однак потрапили під удари авіації та, фактично були розгромлені. На практиці німецькі танкісти дійсно потрапили під удари радянських ВПС, понесли великі втрати, однак завдали відчутних ударів по стрілецьких дивізіях. Радянська розвідка недооцінили чисельність німецьких танків та САУ.
У документах 349-го полку зазначається, що 15 липня ворог групами, по 20-25 танків типу “Тигр” та “Пантера” тричі атакував позиції 70-ї, 121-ї та 211-ї стрілецьких дивізій в секторі Манилувка – відм. 402.0 – Жуковце. Німецькі частини прагнули насамперед відрізати штурмові частини Червоної Армії від основної маси військ та знищити. Радянські екіпажі вимушені були відбивати танкові атаки діючи поодинці, або у складі груп по 2-3 установки, що суттєво обмежували можливості ІСУ-152. До того ж, німецькі війська атакували з різних напрямків. Якщо б самохідники діяли цілим полком, то екіпажі змінювали би один одного на полі бою – частина машин веде вогонь, а інша займається перезарядженням гармат. Далі екіпажі міняються місцями. В результаті запеклих боїв 15 липня було спалено 6 самоходок. 349-й полк записав на свій рахунок 15 танків та 9 бронетранспортерів.
16 липня самохідники продовжили відбивати атаки ворога, які були менш інтенсивними ніж напередодні. До того ж німці понесли великі втрати. Протягом дня підрозділи 349-го полку знищили 8 ворожих танків (за даними радянської сторони), втративши одну ІСУ-152.
Знову єдиний кулак
Після запеклих боїв 15-16 липня, батареї 349-го полку були скеровані у 183-у стрілецьку дивізію. Полк отримав змогу діяти як єдине ціле, без дроблення на частини. 18 липня самохідники вели бої з невеликими німецькими підрозділами у Швачува та Волковіце.
22 липня радянські самохідники знищили німецький вузол оборони, що складався з трьох дзотів, кількох гармат та кулеметів. У ніч на 23 липня екіпажі ІСУ-152, спільно з танкістами та піхотинцями провели нічну атаку на Красносельце, де спалили ворожу самохідку та два середні танки. Далі підрозділи 349-го полку вели бої в районі Зашкова та Унева.
До 26 липня, згідно з радянськими документами, полк у бої не вступав. Далі самохідники знищили кілька німецьких вогневих позицій у Давидова, вийшли на південні околиці Львова, просувались у та Басівки. Фактично у 20-х числах липня полк супроводжував піхотні та інші підрозділи, не брав участь у запеклих боях та не зазнав втрат.
28 липня 349-й полк був відведений на відпочинок, ремонт техніки та поповнення. У липневих боях було втрачено безповоротно 10 установок – майже половину штатного складу полку. Головною причиною таких втрат стало те, що полк був розпорошений, при відбитті ворожих танкових атак ІСУ-152 діяли малими групами, а то й поодинці. Тим не менш, важкі самохідки поряд з важкими танками ІС-2 показали свою ефективність у знищенні ворожих фортифікацій та бронетехніки. 349-й полк далі очікували нові бої.