Перед будь-якими виборами політики, аби представити себе у найвигіднішому світлі, будують дороги, ремонтують занедбані громадські приміщення, збільшують соціальні виплати тощо. Так вони намагаються вибудувати відносини з виборцями. А як їх вибудовували в минулому та чи користувалися тогочасні управлінці симпатією народу? Про політичний Львів XVI століття далі на lvivyes.com.ua.
Скарги на міську владу до короля
Законів у звичному розумінні тоді ще не існувало. Відносини між міщанами та політичною верхівкою регулювали різні документи, найчастіше – привілеї. Їх видавав король. Також часто громада подавала королю скарги та звернення щодо незадоволення міською владою. Це і був тогочасний правовий механізм, де посередник – формалізований документ.
Свої звернення до короля міщани завжди починали з висловлення вірності та відданості правителю. Потім описували причини, які змусили написати документ, прохання, вимоги тощо. До слова, саме так у 1356 році Львів здобув магдебурзьке право, так здобували право на розпоряджання майном тощо.
Як зазначено у збірнику «Історія Львова в документах і матеріалах», у 1576 році членам львівських цехів набридла міська влада, тому громада звернулася до короля Речі Посполитої Стефана Баторія. Зокрема, міщани були незадоволені самовільним накладанням львівським урядом податків та відсутністю звітів про доходи міста та їх розподіл. Львів’яни написали, що вони даватимуть королю контрибуцію, однак вельми незадоволені тим, що місцева влада насильно примушує їх виплачувати ці податки, строго приховуючи міський бюджет і витрачаючи кошти не туди, куди потрібно.
Крім того, львів’янам не подобалася відсутність в уряді кандидатів від короля та поспільства Львова. Міщани були впевнені, що управителі міста потайки призначають на посади своїх родичів та знайомих, створюючи замкнуте середовище управлінців. У зверненні також додали, що при владі некомпетентні й непрофесійні люди, які недбало ставляться до торгівлі, через що занепадає місто.
Насамкінець громада зазначила, що якби вона описувала всі кривди, які доводиться зазнавати від міської влади, то це зайняло б значно більше місця в листі.
Як король мав вирішити проблему?
За логікою міщан, покращити їхнє становище король міг, надавши їм привілей на право щороку висувати до уряду кандидатів з народу. Щоби остаточно переконати короля, міщани додали, що замість встановлених 6 райців (членів ради магістрату), управлінці вирішили знехтувати цим правилом і вдвічі збільшили їхню кількість. Львів’яни вважали, що така кількість є абсолютно непотрібною і лише шкодить місту.
Вони попросили короля, аби він відправив до Львова комісарів, яким би можна було напряму висловлювати скарги. Громада пояснила, що допоки цього не станеться, справедливості не буде.
То якими були відносини?
Зважаючи на таку кількість скарг від міщан, можна зрозуміти, що незадоволення владою існувало ще у XVI столітті. Вже тоді у владній верхівці існували брудні схеми, маніпулятивні технології, кумівство, розкрадання бюджету тощо. Вже тоді виборці відчували себе приниженими, обділеними та обдуреними; тими, чиї можливості та інтереси не реалізувала влада.
Місто управлялося вузькою замкнутою категорією людей, потрапити до якої було практично неможливо, а тому, втрачалася можливість побачити, на що витрачають гроші з податків, які сплачувала громада. Налагоджувати зв’язок із міщанами управлінці намагалися хіба що перед виборами.
Водночас треба зауважити, що позиція самої громади була доволі однозначною та неподільною. Всі міщани намагалися захистити свої права та рішуче долали політичне свавілля.