П’ятниця, 12 Серпня, 2022

Таємниця загибелі Миколи Кузнецова

У Львові, на військовому кладовищі “Пагорб Слави”, серед інших військових поховань можна знайти могилу Миколи Кузнєцова. Починаючи з 1990-х рр. місце радянського розвідника та диверсанта постійно потрапляє у скандали – то невідомі викрадають портрет покійного та написи (зроблені з металу), то робляться спроби зробити підкоп під могилу. Частина львів’ян наголошують на тому, що праху покійного не місце на кладовищі, а декотрі взагалі стверджують, що у могилі спочиває зовсім не Кузнєцов, пише lvivyes.com.ua.

Ліквідатор

Немає потреби зупинятись на детальній біографії радянського розвідника. Відомо, що він чудово розмовляв німецькою мовою, пройшов вишкіл у школах спецслужб Радянського Союзу. До війни Кузнєцов мав численні контакти з дипломатами Рейху у СРСР,  а після 22 червня почав вести розвідувальну та диверсійну діяльність на окупованих територіях під псевдонімом “Пауль Зіберт”.

Історики приписують Кузнєцову вбивство 11 генералів та високопосадовців окупаційної адміністрації, серед яких були  генерали Даргель, Кнут і фон Ільген,  голова верховного суду в Україні Функ та інші. Дослідники стверджують, що розвідник спробував знищити рейхскомісара Еріка Коха.

Дослідники стверджують, що у діях Кузнєцова був й зворотній бік медалі. За вбивства високо посадовців нацисти проводили каральні репресії проти цивільного населення. Так за страту замгубернатора Галичини Отто Бауера повісили кілька сотень безневинних селян. Окрім того радянський розвідник знищував і діячів ОУН, або підкидав на місця страти німців речі, які вказували на причетність націоналістів. Кузнєцов взаємодіяв також із партизанським загоном “Переможці”, бійці якого знищили чимало українських націоналістів.

Загибель диверсанта

12 лютого 1944 р. поблизу с.Куровичі автомобіль, в якому прямували радянські розвідники Микола Кузнєцов, Іван Камінський та Іван Бєлов переодягнені у німецьку уніформу, зупинили жандарми. Офіцер жандармерії вимагав у Кузнєцова письмового дозволу на виїзд зі Львова. Оскільки такого документу не було, диверсанти відкрили вогонь, вбили кількох жандармів та втекли. Далі їм довелось кинути понівечену кулями машину і рухатись густим лісом.  

Деякий час троє радянських розвідників провели у компанії загону єврейської самооборони. Кузнєцов планував вирушити до Кракова, однак йому потрібні були нові документи, а такі могли зробити лише у загоні партизан, за лінією фронту. Тож радянський диверсант вирішив пробиватись у східному напрямку.

У ніч з 8 на 9 березня Кузнєцов та його товариші з’явились у с.Боратин (Бродівський район), у хаті місцевого мешканця Степана Голубовича. В той же час до оселі Голубовича завітали бійці УПА під керівництвом сотника Чорногори.  І ось з цього моменту починається саме цікавіше.

За однією з версій, упівці ножем вбили Бєлова, що знаходився на дворі, далі зайшли в хату та побачивши осіб у німецькій формі, звеліли їм віддати зброю.  Коли Кузнєцов та Камінський віддали зброю, упівці покинули хату, однак згодом повернулись, оскільки сотник упізнав Зіберта. Кузнєцов вихопив гранату та підірвав себе з оточуючими (кілька повстанців отримали серйозні поранення)

За іншою версією, сотник не міг знати про Зіберта та як той виглядає, а вибух стався через те, що Кузнєцов необережно повівся зі зброєю. Таку думку висловлював боєць загону УПА, Петро Якимів. Третя версія вказує на те, що Кузнєцов хотів налякати опонентів та покинути хату, однак граната просто випала з його рук.  Камінський спробував втекти, однак його наздогнали та добили. Упівці завантажили тіла на підводу та сховали у рівчаку, закидавши загиблих хмизом. 

Через тиждень тіла знайшли німці, і міркуючи, що це убиті вояки вермахту, звеліли розправитись із мешканцями “бандитського села”. Перелякані селяни вказали на хату Григорія Росоловського (с.Чорниці), де лікувались поранені повстанці.  Німці убили пораненого повстанця та дівчину-санітарку.

Нарешті в одному з документів, складеного на ім’я шефа гестапо Генріха Мюллера, повідомлялось, що Пауль Зіберт був схоплений упівцями 2 березня 1944 р. у волинських лісах та розстріляний.

Пошуки після війни

З’ясувати обставини загибелі Кузнєцова прагнув партизан Василь Дроздов, який загинув при загадкових обставинах. Його справу продовжив товариш Кузнєцова, Микола Струтинський. До розслідування приєднався асистент кафедри судової медицини Львівського медичного інститута Володимир Зеленгуров з 13-річним стажем судмедексперта. 16 вересня 1959 р. спеціальна комісія у складі працівників прокуратури, КДБ та інших структур провела ексгумацію решток тіл з урочища.  

25 вересня 1959 р. у Львівському міському судово-медичному морзі провели дослідження ексгумованих кісток, склали протокол. Експертиза показала, що кісти належать чоловіку, віком 30-35 років, який загинув приблизно 15 років тому. Оскільки не було експертизи ДНК, не було доказів, що це тіло Кузнєцова.

Тоді Струтинський вирішив звернутись до відомого антрополога, професора Михайла Герасимова, який розробив унікальну методику  відновлення прижиттєвої зовнішності людини за кістками черепа шляхом складних розрахунків товщини і конфігурації м’яких тканин в залежності від рельєфу та інших особливостей черепа. Оскільки череп був пошкоджений, його реставрувала Т.Сурніна, а фотограф М.Успенський зробив знімки. Матеріали вивчив Герасимов, співставив їх з фото Кузнєцова і дійшов висновку, що рештки належать радянському розвіднику.

27 липня 1960 р. (на чергову річницю звільнення Львова від нацистів) рештки Кузнєцова були поховані в окремій могилі на Пагорбі Слави. Труну перевозили на лафеті гаубиці, а поблизу кладовища зібралась величезна кількість людей.

Церемонія поховання Кузнєцова на Пагорбі Слави, 27 липня 1960 р.
.