Після розпаду Австро-Угорщини, на короткий проміжок часу (до 1939 р.) поляки змогли відновити свою державність у формі Другої Речі Посполитої. Галичина зі Львовом опинились у складі Польщі. Протягом цього періоду Львів очолювали шість президентів (мерів), останнім з яких був Станіслав Островський, пише lvivyes.com.ua.
Період навчання
Станіслав Островський народився 29 жовтня 1892 р. у Львові, в родині колишнього політичного засланця. Річ у тім, що батько Станіслава, Міхал, був учасником повстання 1863 р. проти Російської імперії та був депортований до Сибіру.
Після закінчення гімназії, вивчав медицину у Львівському та Віденському університетах, був членом конспіративної Національної молодіжної організації. Брав участь у польському “Союзі активної боротьби” і напіввійськовій організації “Стрілецький союз”, закінчивши при ній офіцерську школу. Островський став дерматологом.
У війську
З початком Першої світової війни, Станіслав вступив до польських легіонів, однак його служба була перервана хворобою з подальшою шпиталізацією. Після одужання Островський був переведений у медичну службу, працював у мед закладах Відня, Перемишля та Львова. У лютому 1918 р., у битві під Раранчою, коли польські підрозділи виступили проти австро-угорської армії, Островський був інтернований австрійцями.
У листопаді 1918 р. Островський приймав участь у боях за Львів, виступаючи військовим медиком, воював у складі 38-го піхотного полку. Нарешті під час війни з більшовиками, проходив службу у литовсько-білоруській дивізії та 24-му піхотному полку. На війні дуже знадобились знання лікаря, адже окрім поранень, військовослужбовці отримували різноманітні ураження шкіри, опіки.
Депутат Сейму та президент Львова
У 1922 р. чоловік був демобілізований у званні капітана. У червні 1919 р. отримав вчене звання доктора медицини. Після звільнення з армії з травня 1922 р. по квітень 1925 р. був старшим асистентом дерматологічної клініки Варшавського університету. З травня 1925 до 30 листопада 1927 рр. працював старшим асистентом дерматологічної клініки Львівського університету Яна Казимира. З 1928 р. – завідувач Загальної державної лікарні у Львові. У 1931 р. Островський став доцентом кафедри дерматології в Ягеллонському університеті. Написав чимало праць з дерматології.
У 1930 р. Островського обрали депутатом Сейму і він ще кілька раз обирався до польського парламенту. У парламенті займався питаннями охорони здоров’я та захищав права національних меншин. У червні 1934 р. Островський став депутатом Львівської міської ради та віце-президентом Львова.
Островського також обрали головою створеного 1932 р. Комітету захисту учасників повстання 1863-64 рр., опікувався ветеранами Львівського воєводства був віце-президентом Товариства вивчення історії оборони Львівського та Південно-Східного воєводств і в 1937 р. очолив його. 21 березня 1937 р. обраний президентом управи Польських співочих і музичних товариств. У 1939 р. Островського обрали президентом Асоціації малопольських міст. Нарешті у 1936 р. Станіслав став президентом Львова. Ніхто не знав, що скоро Польща потрапить під паровий каток величезної військової машини – Третього Рейху.
Трагічний вересень
1 вересня 1939 р. розпочалась Друга світова війна. Німеччина, маючи величезну перевагу у живій силі та бойовій техніці атакувала Польшу. Польські генерали сподівались, що на допомогу прийдуть британські та французькі війська, однак останні повели себе вкрай пасивно й не врятували Варшаву від страшної участі.
Німецькі війська просунулись на Схід, наблизились до Львова. Саме місто стало прилистком для десятків тисяч біженців, що загострило проблеми пов’язані з продуктами харчуваннями, водопостачанням, санітарією та інші. 12 вересня Островський видав розпорядження згідно якого обмежувався продаж борошна, цукру та солі тим громадянам, які вже мали запаси згаданих продуктів. Таким чином міська влада прагнула уникнути дефіциту товарів та спекуляції/мародерства. Порушникам розпорядження загрожувала конфіскація продуктів. Задля економії палива і продовольчих запасів львів’янам пропонували спільно готувати їжу окремими будинками і квартирними блоками. Влада обмежила також продаж молока – півлітри на дитину. Аби отримати продукт, слід було пред’явити дитячу метрику.
Островський виступав проти ідеї перетворення міста на форпост та ведення оборонної війни, вуличних боїв. На його думку, такі кроки могли спричинити до величезної кількості жертв серед цивільних, руйнувань будинків та пам’яток архітектури. Президент Львова міркував, що військовим краще було б покинути місто.
Коли німці вдерлись на околиці міста, Островський звелів насамперед подбати про санітарію (регулярне прибирання вулиць), забезпечення містян водою (з криниць, оскільки водогін вийшов з ладу) та хлібом (робота пекарень). Станом на 16 вересня внаслідок обстрілів загинуло понад 600 мешканців Львова.
17 вересня східні кордони Польщі перетнули радянські війська й за таких обставин Річ Посполита була приречена. Островський згадуючи у спогадах останні дні оборони Львова стверджував, що був проти того, аби місто здали радянським військам. Однак 22 вересня військове керівництво гарнізону Львова підписало з представниками Червоної Армії акт про капітуляцію. Островський та більшість представників міської влади були арештовані радянськими силовиками.
Поневіряння радянськими в’язницями та таборами
Спочатку Островський перебував у в’язниці Львова, згодом був етапований до Москви, де знаходився на Лубянці та у Бутирці. Загалом у московських в’язницях екс-президент Львова пробув 19 місяців. Про це був значно краще за долю інших польських чиновників, яких розстріляли у Катині. У травні 1941 р. Станіслава Островського, як соціально небезпечного елемента було засуджено до 8 років таборів.
Перебував у виправно-трудових таборах Східного Сибіру: у Красноярському таборі (працював лісорубом), потім у Бурятській АРСР у Читинському виправно-трудовому таборі (був там лікарем). 30 липня 1941 р. СРСР, перебуваючи у стані війни з Німеччиною, підписав угоду з польським еміграційним урядом. У листопаді Островського амністували й він перебував спочатку у Куйбишеві, згодом у Бузулуці. Вступив до створеного польського корпусу генерала Андерса, виконуючи обов’язки медика. Колишній очільник Львова опинився на Близькому Сході, а згодом у у Італії.
Життя в еміграції
У 1946 р. Островський мігрував до Великобританії, працював лікарем-дерматологом. Вступив до Польського наукового товариства за кордоном та Асоціації польських лікарів. 17 грудня 1960 р. обраний довічним почесним президентом Львівського Народного Гуртка в Лондоні й у 1962 р. вийшов на пенсію. У цьому ж році овдовів – померла його дружина – Каміла Островська.
У квітні 1972 Островського було обрано президентом Польщі в еміграції. На цій посаді він перебував до 1979 р. Станіслав Островський не міг повернутись на Батьківщину, оскільки Львів перебував у складі Радянського Союзу, а у Польщі при владі знаходились комуністи. У 1973 р. отримав ступінь почесного доктора факультету права та політології Польського закордонного університету.
21 листопада 1982 р. Островський приймав участь в урочистостях, з нагоди перемоги поляків у боротьбі за Львів 1918 р. Після завершення заходів, в автомобілі йому стало зле. Островського доправили до Лондонського госпіталю, де він й помер наступного дня. Похований на цвинтарі у Ньюарку.
Островський став останнім польським президентом Львова. Після його каденції містом керували спочатку представники німецької окупаційної адміністрації, а з 1944 р. – радянські очільники. З 1991 р. у житті Львова відкрилась нова доба.