На початку 1900-х років змагання великих держав між собою набули нечуваних раніше масштабів: зросла кількість військових формувань, виникли нові види зброї та засобів комунікації тощо. Нових обертів набрало і шпигунство. Десятиліття перед Першою світовою війною ознаменувалося як епоха агентських скандалів, один з яких стосувався Альфреда Редля – креативного полковника та австрійського контррозвідника, який працював на користь росії і якого викрила напрочуд проста річ. Докладніше далі на lvivyes.com.ua.
Ранні роки
Львів’янин Альфред народився 1864 року в сім’ї австро-угорського офіцера Франца та його дружини Матильди. Подружжя виховувало сім дітей. У 15 років Альфред вступив у військове училище в чеському місті Брно. За припущеннями дослідників його біографії, у цей період хлопець виявив, що має нетрадиційну сексуальну орієнтацію.
Після закінчення училища Альфред пішов служити у 9-й піхотний полк у Львові, де став лейтенантом. Згодом успішно пройшов конкурс до військової академії – так почався його великий армійський шлях. Майже у всіх матеріалах, пов’язаних із персоною Редля, згадуються його визначальні здібності. Саме вони, для прикладу, допомогли йому закінчити академію з чудовими показниками.
У 1895 році Редль очолив військовий відділ залізниці, відповідав за пересування військ та організацію роботи залізничників під час військових дій, а ще займався знешкодженням потенційних диверсантів. На цій роботі Альфред зацікавився засекреченими планами російської залізниці. Згодом його відрядили в інші підрозділи Генерального штабу – спершу до Будапешта, а потім – у рідний Львів.
Вербування
Якось один з авторитетних російських розвідників Микола Батюшин дав завдання агентові Августу Пратту поїхати до Австрії і дізнатися щось про Редля. Пратт виявив всі подробиці про сексуальний досвід львів’янина з одним із молодих офіцерів і вирішив використати ці дані для шантажування.
У 1899 році Альфред прибув до казанського військового училища як стажер, щоби вдосконалити російську мову. До слова, крім неї, вільно говорив українською, німецькою та польською. Там особу Редля росіяни вивчили по-справжньому і, врешті-решт, його завербували. За служіння на користь росії Редлю запропонували щомісячну винагороду.
Успішна кар’єра
У 1900 році Редля відправили до Відня збирати інформацію про росію. Через кілька місяців він перейшов у розвідувальний підрозділ, що займався наглядом за діяльністю агентів австрійської розвідки в деяких іноземних державах. У 1905 році став майором, а через два роки – головою агентурного підрозділу австрійських військ, що займався і розвідкою, і контррозвідкою, тобто викриттям та блокуванням протиправної діяльності іноземних спецслужб.
Ще через кілька місяців Альфреда призначили заступником керівника відділу збору інформації, у такий спосіб він став одним із довірених осіб начальника Генштабу Австро-Угорщини.
Блискучий контррозвідник
Приблизно в 1907 році Редль почав надавати потрібну росіянам інформацію, адже тоді його банківські рахунки стрімко зросли. Саме він посприяв провалу дій австрійських агентів у росії. Наприклад, встиг передати росіянам план вторгнення австрійців у Сербію та «Стратегічний план» – австрійський документ, що вміщував плановані тактичні дії австрійської армії. Редль викривав австрійських агентів, надавав австрійцям помилкову інформацію про російські війська тощо.
Львів’янин повністю реорганізував контррозвідку, обладнав фонографом (пристроєм для механічного запису і відтворення звуку) кімнати для відвідувачів, що дало змогу записувати гостей, які про це не підозрювали. Він же встановив приховані фотокамери. Усе це було на той час новаторством. Альфред також приділяв багато часу поштовій кореспонденції. І саме пошта відіграла вирішальну роль у його долі…
Фатальний лист
Отримуючи величезні заробітки, Редль відвідував вишукані ресторани, купував автомобілі, утримував свого коханця. У 1912 році здобув звання полковника і перевівся до Праги працювати начальником штабу VIII армійського корпусу. Звідти комунікувати з російськими військовими ставало все важче, що й зіграло з ним злий жарт. Завдання і кошти росіяни відтоді відправляли поштою.
Якось Альфред не забрав вчасно конверт із гонораром, хоча завжди дуже пильно контролював цей процес. За одною версією, конверт був лише один, за іншою – два. Гроші супроводжувалися листом, який прийшов не на ім’я Альфреда, а Никона Ніцетаса. Саме це ім’я нібито здалося підозрілим працівникам пошти, тож вони передали лист поліції, а звідти він потрапив у розвідувальне бюро. За поштою встановили спостереження.
Редль згодом таки прийшов на пошту по гроші, однак спіймати його не встигли. Водій таксі, який відвіз Редля до готелю, повернувся до пошти віддати футляр для ножа, який забув у машині Альфред. Австрійські агенти попросили їх відвезти до готелю Редля. Полковник зачинився в номері, але згодом був вимушений розповісти всю правду. Після цього скоїв самогубство. Точно невідомо, чи зробив це добровільно, чи його змусили.
Розголос
Цю історію світ дізнався завдяки одному випадку в Празі. Якось у квартиру вже мертвого полковника запросили слюсаря, щоби він відкрив сейф. Слюсар розповів про знайдені документи журналісту газети «Праґер Тагеблатт» Егону Кішу. Егон обнародував повідомлення про державну зраду полковника в газеті.
Інформація вмить розповсюдилася по всій Австро-Угорській імперії і вразила навіть монарха Франца Йосипа I. Чиновники намагалися заспокоїти народ, заявляючи, що Редль не передав нічого важливого. Однак пізніші визнання австро-угорських і німецьких воєначальників засвідчили серйозність завданої шкоди Троїстому союзу (Німецька та Австро-Угорська імперії й Королівство Італія).
Деякі невідповідності
Справа Редля зацікавила широке коло, тож із плином часу були виявлені деякі невідповідності. Зокрема, вважається, що російська розвідка використовувала гомосексуальні нахили Альфреда як привід для шантажу, а потім офіцер і сам захотів передавати інформацію, оскільки отримував великі гроші. Водночас у той час подібні сексуальні інтрижки були звичним явищем, а сам Редль не боявся викриття.
До слова, те, що Альфред не був одруженим, не було чимось надзвичайним, адже чимало офіцерів Генштабу одружилися пізно. Наприклад, начальник Редля Август Урбанський завів сім’ю в 42 роки, коли зібрав достатньо шлюбного капіталу. А батько Редля залишив службу в 31-річному віці, бо не встиг заробити достатньо коштів для одруження.
На думку деяких істориків, уся ця афера могла бути інспірована австро-угорською контррозвідкою, аби приховати історію про реального агента № 25, якого не знайшли.
Саме викриття і самогубство також викликає підозри. Коханець Редля Стефан Хорінка заявив, що вважає себе винним у загибелі Альфреда, адже за кілька годин до його смерті вони бачилися, під час зустрічі Хорінка повідомив про своє бажання одружитися з жінкою, яка була при надії. Цікаво, що Хорінка був єдиним, хто отримав покарання – втратив офіцерське звання та пробув три місяці в тюрмі за статеві зносини з чоловіком.
Про цю загадкову історію угорський кінорежисер Іштван Сабо зняв фільм «Полковник Редль», який номінували на «Оскар».