Історія Львова багата на сенсаційні події, одними з яких були політичні вбивства. Від звичайних вбивств вони відрізняються своїм символічним значенням і тим, що зазвичай такі злочини заплановані й добре продумані. Про п’ять найскандальніших політичних вбивств, які відбулися у Львові, далі на lvivyes.com.ua.
1. Вбивство графа Анджея Потоцького
12 квітня 1908 року після того, як жандарми вбили громадського діяча Марка Каганця, студент Мирослав Січинський вирішив зробити протест проти політики польського керівництва австрійської провінції. Січинський застрелив намісника Галичини Анджея Казімежа Потоцького.
Він вистрелив чотири рази під час прийому в будинку намісництва на вулиці Винниченка. Після цього поклав револьвер на підлогу, вийшов у коридор і спокійно чекав на приїзд поліції. Серце галицького намісника зупинилося ввечері того ж дня.
Січинського засудили до страти, однак через деякий час вирок змінили на 20 років ув’язнення. На покарання Мирослав очікував у в’язниці в сучасному Івано-Франківську. Там він працював у столярні, опановував англійську, читав твори Франка, Достоєвського та інших письменників. У 1911 році втік і виїхав у Норвегію, а звідти – у Швецію. У 1914 році поселився у США. Через майже 50 років навіть зміг відвідати Україну. Помер Січинський у 1979 році у США.
2. Вбивство студента Адама Коцка
1 липня 1910 року вбили українського студента Адама Коцка. Він навчався на юриста у Львівському університеті. Адам був активним громадським діячем.
У 1906 році під час сутички з польськими студентами його поранили, а наступного року заарештували за участь у демонстраціях, під час яких активісти вимагали відкрити у Львові український університет. Через деякий час студента звільнили з-під арешту, після чого він продовжив свою активну діяльність. Однак це тривало недовго: 1 липня 1910 року під час ще одної сутички з польськими студентами він загинув. Ще чимало студентів були поранені.
Справа відразу ж набула розголосу в суспільстві та отримала політичне забарвлення. Під час похорону Коцка на Личаківському кладовищі організували багатотисячну демонстрацію. Загибель Адама стала символом боротьби за український університет у Львові, вона ще дужче актуалізувала протиріччя між українцями та поляками в Галичині. Також ця подія підкреслила той факт, що після того, як Габсбурги віддали управління Галичиною в руки полякам, львів’яни постійно стикалися з міжетнічними українсько-польськими конфліктами аж до часу УРСР.
3. Вбивство секретаря Олексія Майлова
Одне з найбільш показових політичних вбивств, організоване ОУН, – вбивство секретаря радянського консула Олексія Майлова у 1933 році.
3 червня 1933 року на конференції Проводу українських націоналістів у Берліні, де були присутні члени Крайової Екзекутиви ОУН під проводом Євгена Коновальця, ухвалили рішення здійснити замах на представника СРСР. Причина була вагомою: спланований та штучно організований радянською владою голод. Тоді ж керівником Крайової Екзекутиви ОУН призначили Степана Бандеру, який і мав організовувати замах.
21 жовтня 1933 року член ОУН Микола Лемик прийшов до радянського консульства у Львові, щоби нібито зустрітися з консулом для обговорення свого переїзду до підрадянської України. Однак прийом здійснив не консул, а його секретар Майлов.
Після недовгої розмови Лемик двічі вистрелив у секретаря. Після цього швидко намагався втекти, проте не зміг відчинити замок на вхідних дверях. Лемика засудили до смертної кари, проте оскільки він був неповнолітнім, вирок замінили на довічне ув’язнення.
У 1939 році Лемик утік із в’язниці. Вбивство стало символом протесту проти політичного свавілля, хоч і через нього члени ОУН зіткнулися з репресіями від радянської влади.
4. Вбивство педагога та військовика Івана Бабія
Ще одне вбивство, скоєне ОУН, – вбивство директора філії Академічної гімназії, колишнього військового Української Галицької армії та армії УНР, опікуна «Пласту» на Тернопільщині Івана Бабія.
Бабій, попри свою непогану репутацію, був звинувачений ОУНівцями у видаванні польській поліції українських гімназистів і студентів, членів та симпатиків ОУН. Вони вирішили, що цього цілком достатньо, аби здійснити на нього два напади. Після нападів Бабій не змінив свою позицію, тому його засудили до страти.
Виконав рішення бойовик ОУН Михайло Цар 27 липня 1934 року. Після цього вбивства члени ОУН зіткнулися з величезною критикою та осудом. Зокрема, їх засудив митрополит Андрей Шептицький. Висловили своє різке невдоволення і кілька українських галицьких партій.
Серед українців Галичини тоді не було однозначної позиції щодо подальшого ставлення до Польської держави, яка окупувала Галичину з Волинню. Одні виступали за радикальну боротьбу проти влади, а інші були не проти часткової співпраці з Польською державою.
Особливо простежувався конфлікт поколінь, оскільки молоді люди, на відміну від старшого покоління, були прихильниками ОУН і вважали лояльну позицію до польської влади неефективною. Вони стверджували, що влада дає хіба що пусті обіцянки.
5. Вбивство письменника Ярослава Галана
Вбивство українського та польського письменника, журналіста та діяча комуністичного руху Ярослава Галана – одне з найзагадковіших вбивств Львова.
Галан мав дуже сумнівну репутацію. Його батьки були москвофілами, а сам Галан у міжвоєнний час став прихильником комунізму в Західній Україні. Погляди Ярослава навіть не змінили репресії проти його дружини, яка була змушена виїхати на навчання до Харкова, а в 1937 році зазнала репресій.
Після того, як західноукраїнські землі ввійшли до складу УРСР, Галан працював кореспондентом у львівській обласній газеті «Вільна Україна», у республіканських газетах «Правда Украины» і «Радянська Україна». Він виступав проти визвольного українського руху і написав антирелігійну працю «Плюю на Папу». 24 жовтня 1949 року Галана вбили в його робочому кабінеті у Львові, завдавши 11 ударів по голові сокирою, більшість із яких здійснили вже після зупинки серця.
Тоді побутувала версія, що приводом для вбивства стали його антиклерикальні памфлети. За офіційною радянською версією, вбивство здійснили два бойовики ОУН та УПА, однак у 1960-х роках почалася дискусія щодо справжнього замовника вбивства. Цю тему порушували спочатку в діаспорній літературі, а потім і в сучасній Україні.
Частина дослідників дійшла висновку, що вбивство організували самі радянські спецслужби, аби дискредитувати діяльність українського підпілля. Такої ж думки був командувач УПА Василь Кук. Інші вчені вирішили, що у вбивстві Галана радянськими спецслужбами не було сенсу, а за окремими даними, воно стало несподіванкою для самого ж радянського керівництва. Наприклад, докторантка Альбертського університету Юлія Кисла зазначила, що несподіванкою це було для Микити Хрущова.
Хай там як, убивство значно погіршило становище львівської інтелігенції і пришвидшило ліквідацію підпілля в Західній Україні, зокрема, у 1950 році радянські війська вбили головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Крім того, заарештували чимало львівських студентів, а в грудні 1949 року заарештували військову діячку Олену Степанів та історика Ярослава Дашкевича.