У другій половині XVII ст. українські землі стали ареною боротьби Речі Посполитої, Османської імперії, українських гетьманів та Московії. У 1676 р. турки розпочали черговий військовий похід проти Польщі. Поблизу містечка Журавно відбулась велика битва, яка вирішила хід кампанії, пише lvivyes.com.ua.
Напередодні
У 1669 р. новим правителем Речі Посполитої став Міхал Корибут Вишневецький. У країні тривало протистояння монарха та шляхти, королівська влада ослабла. Цим скористалися турки, які у 1672 р. розпочали проти Речі чергову військову кампанію. Спільно з турками діяли козаки під проводом гетьмана Петра Дорошенка. Турецько-козацьке військо здобуло Кам’янець, Хотин, підійшло до Львова й польський король вимушений був підписати мирну угоду, яка фактично стала капітуляцією. За цим договором Польща визнавала Українську державу (під протекторатом Туреччини), втрачала Подільське воєводство, повинна булла щорічно виплачувати туркам данину у розмірі 22 тис. динарів. Угоду не ратифікував польський Сейм, тож Туреччина відновила бойові дії проти Речі.
У самій Польщі на той час був вже новий монарх Ян Собеський (Вишневецький помер від хвороби), який прагнув здобути гучну військову перемогу над ворогом. Турки не здобули Львів у 1675 р., однак ці обставини переломили хід війни та не штовхнули їх до перемовин. Проблемою нового польського короля було те, що він не мав ресурсів для набору величезного війська. Собеський просив у Сейму кошти, аби зібрати 80 тис. бійців – без дозволу парламенту він не міг сформувати багато чисельну армію. Шляхта не дала згоди королю. У свою чергу монарх не довіряв ополченню шляхти, оскільки воно могло в будь-яку мить виступити проти самого короля.
Збір нової армії тривав повільно, на думку історика Івана Тиміва, полякам не вистачало польових командирів, які би керували підрозділами на полі бою. Коронні війська повинні були зібратись поблизу Щирця, а литовські підрозділи – під Берестечком. Поки поляки збирали військо, татари та турки спустошували та грабували Поділля та Волинь.
Новий похід турків
10 липня турецьку армію очолив Ібрагім Шайтан, оскільки його попередник помер. На початку серпня 1676 р. турецька армія чисельністю понад 50 тис. осіб розпочала просуватись до Галичини. Вона здобула Бучач, Чортків, вступила на територію Покуття. Турки форсували Дністер, зруйнували Тисменицю, Коломию, рушили до Галича та Журавна, здобули Галич. Допомагали їм підрозділи молдавського володарю Дуки. Деякі польські дослідники стверджують, що просування османської армії на мості через Дністер (між Хотином і Жванцем) стримав стражник Михайло Зброжко, у підрозділі якого були козаки під командуванням Барабаша. Польські історики зазначають, що татари спалили околиці Стрия та Дрогобича.
Поляки досягають Журавна
Польське військо налічувало 22 тис. осіб, поступаючись за чисельністю ворогом, тому не могло дати туркам генеральної битви. Поляки вирішили спочатку розбити татарські підрозділи, які рухались попереду турків та грабували містечка та села. 12 вересня 1676 р. основні сили польської армії (понад 20 тис. бійців) прибули до Львова, а далі вирушили до Журавна. 21 вересня об’єднані литовсько-польські підрозділи форсували Дністер. Армія Собеського прагнула відволікти увагу ворога від Станіслава, атакувати татар.
22 вересня частини польської армії підійшли до Жидачева. Далі вони прямували до Галича, поблизу якого знаходився табір татар. Однак задум польського короля розбити поодинці татар та турків зазнав краху, оскільки турки з’єднались з татарами, їх загони швидко маневрували. Кінні підрозділи Собеського підійшли до Журавна. Поляки дізнались, що ворог штурмує Войнилівський замок, де оборону тримають пересічні селяни. Залишивши у Журавні каштеляна підляського Лужецького (з піхотою та артилерією), король з кіннотою та кількома легкими гарматами вирушили до Войнилова.
Перші сутички
Польський монарх відправив 12 хоругв коронного хорунжого з польовими гарматами до с.Довге, а ще 18 хоругв під командуванням Єроніма Любомирського – до Войнилова. Загін Любомирського атакував вороже військо (2-4 тис. бійців), які штурмували Войнилівський замок, розгромив його, захопив кілька сотень полонених.
Кілька польських хоругв, скуштувавши смак перемоги, почали переслідувати ворога та наблизились до турецького табору. Поляки потрапили під удар 10 тис. татар та турецьких підрозділів (серед яких були й яничари), зазнали втрат та почали відступати через гірську та болотисту місцевість. Назустріч їм вирушила допомога – десять хоругв під командуванням львівського ловчого Ремідана Стрілковського. Любомирський отримав наказ відступати до Довгого, аби заманити ворожі війська під удари основних сил польської армії.
Бій у Довгого
Відступаючі польські підрозділи, якими керували Стрілковський, Атанасій Мянчинський, Анджей Моджейовський виконали своє завдання – уникнули оточення, заманили ворога до села Довге. В селі вже підготувались до бою сили польського монарха – за тинами та між хатами розмістили гармати, у засідках знаходились піхотинці.
Між Довгим і р. Болохівкою у кілька рядів розташувалась польська кіннота. В авангарді знаходилось 800 бійців стражника Зброжка. На лівому фланзі (захищеного с.Довгим) знаходилось 3-4 тис. бійців під командуванням литовського гетьмана Михайла Паца. На правому фланзі знаходилось теж 3-4 тис. бійців польного гетьмана Станіслава Яблоновського. По центру зайняли позиції 4-5 тис бійців (та 4 гармати) коронного гетьмана Дмитра Вишнивецького. Загалом поляки мали до 18 тис. бійців. У першій лінії стояли бійці, одягнені у панцирні обладунки. Вони повинні були витримати удар ворога. Позаду панцерників знаходились гусари, які повинні були контратакувати ворога. Численні потічки та яри поблизу Войнилова не давали змоги татарам та туркам завдавати ударів з різних напрямків.
Надвечір 24 вересня до королівського війська наблизились пошарпані підрозділи Любомирського, яких переслідували ворожі війська. Наблизившись до села, татари й турки зрозуміли, що потрапили у пастку, коли побачили велике військо Речі. Однак й до ординців підійшло підкріплення. Вони перетнули р.Болохівку та завдали дуговий удар по лівому флангу та центру польської армії. Поляки стримали перший удар, а підрозділи Зброжка навіть провели контратаку. Поляки з мушкетів завдали ворогу чималих втрат, однак турки зуміли наблизитись до загонів Собеського, почали оточувати Довге.
Помітивши це, Собеський наказав перемістити 12 хоругв під командуванням кам’янецького каштеляна Сільніцького та литовського поручника Яна Стеткевича х правого флангу на лівий. Татарський загін, побачивши таке переміщення вирішив відступити до головних сил. Оточити Довге не вдалось.
Далі 20 хоругв під командуванням Яблоновського переслідували турецько-татарське військо аж до Галича. Поляки захопили в полон кілька татарських мурз та кілька сотень бійців, відбили частину награбованого. Втрати ординського війська у Довгого перевищували понад 1500 бійців. Поляки відійшли до Журавна.
Незважаючи на те, що османська армія у Довгого зазнала втрат та не розбила вороже військо, вона зберегла чисельну перевагу над поляками та готувалась до наступних боїв. Польський король теж чудово розумів, що бої триватимуть та доведеться дуже важко.