Відомий український поет та громадський діяч Іван Франко мав четверо дітей. Серед них був й син Петро. Чоловік не лише був активним спортсменом, хіміком, а й засновником авіації УГА, учасником бойових дій, сотником армії УНР та навіть депутатом Народних зборів УРСР, пише lvivyes.com.ua.
Дитячі роки
Петро Франко народився 28 червня 1890 р. у с.Нагуєвичі, Дрогобицького повіту. Хлопчик встиг перехворіти дифтерією, мав кволі руки та ноги, чим непокоїв батьків, які побоювались що дитина хвора на сухоти. У відкритих джерелах можна знайти інформацію,, що син “Каменяра” був хворим на рахіт.
Однак здорове харчування, лікування, піші прогулянки лісовими околицями Львова (Винники, Лисиничі, Кайзервальд, інші) та літні виїзди до прикарпатських сіл (Нагуєвичі, Голобутів, Косів, Вижниця та інші) загартували тіло дитини.
Петро навчався у народній школі, згодом у Львівській цісарсько-королівській академічній гімназії, яку закінчив у 1910 р. У 1904 р., попри боязнь води (змалечку ледь не потонув у струнку), хлопець навчився плавати, у 1906 р. він навіть очолив Український спортовий гурток при академічній гімназії. У вільний час Петро дуже багато читав.
Навчаючись у гімназії, дуже любив такі предмети як географію, біологію, медицину, хімію. У власному помешканні облаштував навіть мініатюрну лабораторію. У цій лабораторії хлопець досліджував кислотність рослин.
Навчання у виші та спорт
Петро Франко готувався до вступу до Львівської Політехніки й став студентом вузу. Через хворобу обох батьків, діти вимушені були вчитись самостійно заробляти на життя. Петро давав лекції, працював у страховому товаристві “Дністер” (займався полісами), учителював. Через хворобу Івана Франка, його син допомагав своєму батькові, виконуючи роль коректора. Він зробив переклади поезій М. Розенфельда з циклу “Пісні Гетто” (“При швальній машині”, “Сльоза на зелізку”). Петро знав польську, сербську, французьку, німецьку та англійську мови.
Змалечку Петро зацікавився спортом, який факультативно подавали у навчальних закладах Австро-Угорщини. У гімназії Франко навчався фізкультури особисто у засновника української національної фізичної культури професора Івана Боберського. У грудні 1910 р. Петро Франко склав іспит з тіловиховання при Львівському університеті. Це давало йому право викладати фізкультуру у навчальних закладах Австро-Угорщини. Дослідниця Тетяна Тихолоз стверджує, що з 1 вересня 1911 по 30 червня 1914 рр. Франко працював викладачем фізкультури у дівочій учительській семінарії Українського педагогічного товариства у Львові. У цей період Петро був одним з організаторів двох з’їздів спортивної молоді, що проходили у Львові.
Петро Іванович цікавився футболом, лижами, тенісом, боротьбою, шахами та іншими видами спорту. Аби популяризувати спорт, Франко здійснив лижну мандрівку довкола Львова. Як футболіст, Петро грав у команді “Україна”. був футбольним суддею. Франко написав чимало праць зі спорту – “Пластові гри і забави” (1913), “Шведська руханка” (1928), “Скок в далечінь” (1911), “Фізичне виховання на селі” (1930) та інші.
“Пласт” та січові стрільці
У 1911 р. Петро Франко разом з Іваном Чмолою та Олександром Тисовським стали засновниками української скаутської організації “Пласт”, яка ставили собі за мету виховання національно свідомого, фізично і духовно розвиненого юнацтва. Назву “Пласт” обрали через прив’язаність до козацтва, адже у козаків пластунами називають вправних та досвідчених розвідників.
Франко з Боберським розробили устав організації. Пластуни впродовж семи років навчання повинні були освоїти плавання, верхову їзду, лижі, стрибки у довжину та багато інших дисциплін. На думку Франка, “Пласт” повинен був виховати з молоді патріотів. Коли у березні 1913 р. у Львові створили військове товариство “Українських Січових Стрільців” (УСС), Франко став активним його членом. У середині липня 1914 р. Петро Франко організував перший постійний пластовий табір на Чорногорі поблизу с. Дземброня (нині с. Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.)
Участь Франка у Першій світовій
З початком Першої світової війни Франко та інші молодики записались до Легіону УСС, аби битись у складі айстро-угорського війська з російськими арміями. Слід зазначити, що Франко з молодих років вмів вправлятись із зброєю, оскільки займався мисливством. Петро Іванович служив у розвідці, нишпорив тилами російських військ. Молодий усусівець брав участь у запеклих боях поблизу с.Семиківці (Тернопільщина), що тривали у листопаді 1915 р. Чотар Франко, незважаючи на вогонь ворогами, з іншими вояками перейшли у наступ, захопили кілька ворожих позицій. Згодом Петро Іванович був нагороджений Срібною медалю “За Хоробрість Другої Степени”.
У 1916 р. Франка спіткала жахлива новина – після тривалої хвороби помер його батько. У цьому ж році Петро пройшов вишкіл у летунській (авіаційній) школі у Райльовац (поблизу Сараєва), у Вінер-Нойштадті, де знаходилася Терезіанська військова академія – єдиний навчальний заклад Австрії з військової підготовки офіцерського складу. Петро Франко написав автобіографічне оповідання “В літаку”, у якому розповів про один зі своїх вильотів. Відомо, що Петро здійснював розвідувальні вильоти над позиціями російських військ в секторі Станиславів – Надвірна.
Далі Петра Івановича очікували бої по усій території України – Олександрівськ, Одеса, Чернівці, та інші напрямки. У лютому 1917 р. у Російській імперії відбулась революція, було повалено царський режим, а згодом владу взагалі захопили більшовики й країна поринула у вир кривавої громадянської війни. Росія вийшла із війни. Однак крім Російської імперії, розпалась і Австро-Угорщина. Та для українців не настало полегшення – довелось виборювати незалежність, змагаючись з поляками, які вбачали Галичину як невід’ємну частину Речі Посполитої.
Засновник авіації УГА
Петро Франко приймав участь у боях з поляками, що мали місце у листопаді 1918 р. Поляки мали кілька переваг над опонентами – авіацію, чудово орієнтувались у міській забудові, резерви. Петро Іванович на чолі кулеметної сотні перебував на Високому Замку. Поляки здійснювали бомбардування українських позицій. Один з літаків атакував українські позиції на Високому Замку. Це була машина пілота Євгена Роланда (в ній знаходився й летун-дозорець Беаурін). Бачачи, як літак скинув бомбу, сотня Франка розбіглась, а сам він залишився за кулеметом та відкрив вогонь по літаку. Бомба впала неподалік кулемета і на щастя для Франка не здетонувала. Пілот отримав поранення. Є інформація, що літак згодом впав в районі Левандівки.
Після того як українські війська залишили Львів, поручник Франко звернувся до командування Української Галицької Армії (УГА) створити авіаційний відділ. Командування дало згоду.
Оглянувши кілька аеродромів айстро-угорського війська, Франко зупинив свій вибір на Красному. З цього аеродрому українські пілоти могли діяти як у напрямку Львова, так й у напрямку Тернополя. Окрім того, у Красному були хороші ангари для літаків, необхідне обладнання для ремонту машин.
Українським авіатором довелось будувати літаки із запчастин старих австро-угорських машин – часто на один літак йшло кілька старих екземплярів. Паливо українські пілоти отримували з Борислава. У січні 1919 р. при УГА почали діяти курси летунів-дозорців і механіків-мотористів. Згодом летунський відділ УГА отримував авіабомби, запчастини, літаки від армії УНР.
Франко мав особисті зустрічі з Симоном Петлюрою, пропонував останньому перевести авіацію УНР до Проскурова, а також обʼєднати військово-повітряні сили ЗУНР та УНР. Історик Андрій Харук стверджує, що у грудні 1918 р. летунський відділ налічував 154 особи та сім літаків (два винищувачі). У лютому 1919 р. відділ зріс до 400 осіб та 8 літаків (4 винищувачі “Ньюпор”).
Українські пілоти здійснювали розвідку, прикривали піхоту, атакували ворожі об’єкти (зокрема позиції артилерії) та вступали у бій з польськими пілотами. В Інтернеті можна знайти інформацію, що українські авіатори збили понад 15 польських машин. Сам Франко, який за свою кар’єру здійснив до 50 вильотів, мало знаходився у небі, оскільки займався організаційними питаннями. 1 січня 1919 р. франко отримав звання сотника.
Полон, одруження та перебування у Відні
4 січня 1919 р. під час одного з висльотів Франко з під старшиною Василем Кавутою, був збитий поляками, опинився у таборі для військовополонених у Кракові. Аби вирватись з полону, Петро Іванович обміняв свій золотий перстень на польський мундир та втік. Франко здолав шлях, який пролягав через Прагу, Відень, Будапешт, Карпати, Станіславів та знову опинився у Красному.
4 лютого 1919 р. Франко побрався з донькою священика Ольгою Білевич, з якою познайомився ще у 1911 р. Наступного дня у Красному трапилась трагедія – один із старшин, Борис Губер, проводив заняття з вивчення будови німецької авіаційної бомби. Складаючи бомбу, чоловік припустився помилки і боєприпас детонував – загинув інструктор та семеро старшин які напередодні були на весіллі Франка. Це була величезна втрата, адже в УГА було обмаль досвідчених пілотів.
Варто зазначити, що українська авіація несла втрати не у боях, а через нещасні випадки, аварії та диверсії. 3 березня 1919 р. впав літак Василя Кавути, а 15 травня у аварії загинув пілот Джамбулат Кануков. У квітні 1919 р. за дорученням військового міністра Дмитра Вітовського, Франко вирушив до Белграда з дипломатичною місією у справі українських військовополонених.
Далі Франко опинився у Відні, отримав паспорт УНР. Тим часом національно-визвольні змагання українців були приречені на поразку – українські землі були просто поділені між поляками та більшовиками. У Відні Петро Іванович працював службовцем у генеральному торговому агентстві УНР. До Відня прибула й дружина Франка, яка вивчала кулінарію.
У Відні Франко заклав видавниче товариство “Франко Син і Спілка”, у якому продовжив видання своєї серії “Пластовий книгозбір”, а також започаткував нову книжкову серію “Малий книгозбір”. У Відні Франко видав “Огляд теріторії України”, “Полковник Абазин”, “Що кождий повинен знати про змінок?” та багато інших творів.
Таємниці загибелі
У 1922 р. Франко повернувся на Україну, працював професором гімназії у Коломиї, викладав в українському таємному університеті Львова. У 1931 р. він вирішив перебратись до УРСР, оселився у Харкові, де працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії. Він досліджував властивості молока, писав статті на різну тематику – “Одержання казеїну з молока за допомогою електрики”, “Одержання автомателектроказеїну”, “Дещо про наркотики”, інші.
У 1936 р. повернувся до Західної України, учителював у Львові та Яворові, написав статтю про Голодомор у газеті “Діло”. Коли у вересні 1939 р. Львів опинився під контролем радянської влади, комуністи вирішили використати постать Франка (як родича відомого громадського діяча) аби здобути прихильність серед народу. Петра Івановича обрали депутатом Народних Зборів Західної України. Він також працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові.
Трагічним для Франка, як й для всіх українців став початок німецько-радянської війни. Радянські силовики отримали наказ евакуювати Петра Івановича у східному напрямку разом з іншими науковцями та громадськими діячами. Під час цієї евакуації Франко зник, а щодо цієї події є кілька версій. За однією з версій він загинув в результаті німецьких авіа ударів. За іншою – намагався втекти та був розстріляний конвоїрами. Ще одна версія загибелі Франка – його та інших осіб спалили живцем у автівці, аби ті не потрапили до рук німців.
Так чи інакше, до сих пір не встановлені обставини смерті сина легендарного поета. Він зник безвісти. У Франка лишилось двоє доньок – Віру та Іванну. 14 жовтня 2020 р. на площі Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах, відкрили перший пам’ятник Петрові Франку. Українські кіношники зняли фільм про відому історичну постать під назвою “Інший Франко”, де Петра Івановича зіграв відомий актор В’ячеслав Довженко.