Понеділок, 25 Жовтня, 2021

Self-made man: штрихи до портрета Президента Львова Міхала Міхальського

На зламі ХІХ-ХХ ст. Міхал Міхальський був одним із найвідоміших мешканців Львова. Він пройшов шлях від челядника коваля до Президента столиці Галичини.  Безмежно відданий своєму місту, на головному посту він пробув зовсім недовго – з 1905 по 1907 рр. Його життя є чудовим тогочасним прикладом self-made man, пише lvivyes.com.ua.

У ковальській кузні

Міхал Міхальський народився 29 вересня 1849 р. Ще коли він був дитиною, його батьки померли. Малого сироту взяв до себе стрик-поміщик. Міхала у майбутньому бачили на посаді урядника. Відтак відправили до Львова на навчання і віддали на проживання до однієї вдови. У тому домі була ковальська майстерня. Стук молотів, іскри, що розлітались на усі боки, веселий спів робітників – все це заворожувало малого Михася. Він кинув книжки і подався до праці у кузню. Звісно, про своє рішення не повідомий свого стрика. 

Незабаром до Львова прибула стрийна Михася. Хлопця не було вдома. Вдова розповіла про заняття племінника у кузні – стрийна послала по племінника, а коли побачила того в сажі, знепритомніла.

Розпочались неприємні розмови, проте рішучий Михась відповів, що «чесна праця нікого не ганьбить», і що фах, який він щиро полюбив, не залишить. Відтак прибув стрик. Розмова була уже гострішою – він пригрозив племіннику позбавленням спадщини, заламував руки і заявляв, що Михась ганьбить шляхетський рід. Але і це не допомогло. 

Стрик поїхав додому. Він довго не писав. Потім ще раз пробував переконати племінника залишити ковальський фах й відновити навчання у школі. Та все даремно. У результаті він таки відрікся племінника і позбавив його спадщини.

Багато років потому М. Міхальський, виступаючи перед депутацією Товариства братньої допомоги кельнерів (Towarzystwo bratniej pomocy kelnerów), заявив:

«Якби мій стрик жив та бачив мене у цьому президентському кріслі, то з певністю б мене не соромився, і змінив би свою думку, що я приношу шляхетському роду ганьбу».

У Січневому повстанні 1863 року 

Ще зовсім юний Міхальський не залишився осторонь бурхливих подій 1863 р. Він вступив до військового підрозділу графа Войцеха Коморовського і воював як рядовий зуявів смерті. Йдеться про польський військовий підрозділ періоду Січневого повстання 1863 року, сформований у лютому того ж року з добровольців в Ойцуві (гміна Скала, Краківський повіт, Малопольське воєводство, Польща) французьким офіцером Франсуа де Рошбрюном (Францішком Максиміліаном де Рошбрюном). Зокрема, Міхальський взяв участь у битві під Порицьком (2-3 жовтня 1863 р.; нині – с. Павлівка Іваничівського р-ну Волинської області). Згодом певний час перебував в ув’язненні, а після звільнення повернувся до свого фаху.

«Якщо ваш син неук, то зробіть з нього чиновника»

Міхальський навчався у кузні Яросевича і Кеслінга (Jarosiewicza i Kieslinga). 1871 року він створив майстерню в домі Кубасевича (при вул. Rejtana), а 1873 р. – отримав концесію на самостійне ведення справи. Початок був важкий, проте невтомна праця принесла свої плоди. 1879 р. на базі ковальської майстерні Міхальський створив фабрику карет.

Міхальський був не просто професіоналом, а ентузіастом своєї справи. Пізніше, коли він став чиновником у Міській раді Львова, до нього нерідко звертались дружини різних чиновників з наріканнями, що їх сини не хочуть вчитись, й просили про пораду. Згодом про ці ситуації президент Львова розповідав так: 

«Цікаве і забавне у нас розуміння значення ремесла. А знаєте, панове, яку я відповідь даю у таких ситуаціях? Прошу пані, якщо ваш син неук, то зроби з нього чиновника. Ремесло вимагає кремезних, талановитих і старанних людей. Коли мої онуки закінчать школу, я візьму їх до своєї кузні».

У родині Міхальського оповідали анекдот з часу, коли той був віцепрезесом. Буцімто, коли урочисто відкривали пам’ятник королю Янові ІІІ Собєському на коні (1898 р., нині знаходиться у Гданську), Міхальський заявив, що кінь погано підкований.

Міхальський був не лише працелюбним, але й щирим і дружелюбним. Реміснича молодь Львова обрала його сеньйором товариства “Скала”, а корпорація ковалів і стельмахів міста – своїм керівником (25 квітня 1880 р.). На цьому посту він перебував два десятиліття – до 1900 р.

Громадянин Львова

7 серпня 1878 р. Міхальський вніс подання до Міської ради Львова на отримання міського громадянства. До заяви він додав документи:

  • рекомендації громадян Львова;
  • свідоцтво про моральність;
  • метрику хрещення;
  • трудову книжку. 

У заяві він вказав, що шість років сумлінної праці ковалем дозволили йому стати власником нерухомості (вул. Жовківська, 647 3/4). 3 січня 1879 року в книгу львівських громадян внесли запис, що коваль Міхал Міхальський склав урочисту присягу мешканця міста.

На посаді віцепрезеса і президента

За пропозицією комітету “Єдності та Згоди” (“Łączności i Zgody”) Міхальський 25 січня 1880 р. увійшов у склад Міської ради. Взірцем для наслідування для молодого урядовця був перший віцепрезес Вацлав Домбровський (президентом міста був адвокат д-р Міхал Гноїнський).

Міхальський вітав усі делеговані йому обов’язки і блискуче з ними справляться. Це не залишилось непоміченим, тому роботи у нього з’являлось щораз більше. 1889 р. його обрано І делегатом Міської ради. 1894 р. він був одним із організаторів краєвої виставки. З цим завданням Міхальський справився summa cum laude. Тоді йому доручили відповідати за порядок у місті і зокрема на ділянці, де відбувалась виставка. Як відомо, тоді до Львова завітав сам цісар.

Після затвердження нового статуту Львова (1896 р.) Міхальського обрали І віцепрезесом міста. Тоді ж був обраний послом на краєвий сейм від м. Львова. Впродовж 16 літ він засідав в президії міста, беручи участь в усіх справах, що торкались його економічного розвитку. При тому займався не лише господарськими справами, але й приділяв увагу шкільним питанням. Зокрема, Міхальський заклав вакаційний табір у Брюховичах і став його патроном. Також відомо, що коли Львівська міська рада отримала державну субвенцію у розмірі одного мільйона корон, Міхальський був одним із тих, хто постарався, аби третину спрямували на освітні потреби. На посаді віцепрезеса саме він очолював комітет зі спорудження пам’ятника на Горі Страт. Ще один цікавий факт: за його зверненням 1904 р. Краєвий сейм ухвалив довічну пенсію у розмірі 4000 корон для Владислава Міцкевича – сина Адама Міцкевича, який проживав у Львові.

7 липня 1905 р. Міхальського обрали президентом. На цій посаді він пробув зовсім короткий термін  – 13 квітня 1907 р. його нестало.  

З Міхальським прощалось усе місто

Покійний президент міста мав шалену популярність. У першу чергу – серед ремісників і промисловців. У день похорону (16 квітня 1907 р., вівторок) в 12:00 пополудні ремісники і промисловці Львова позачиняли свої майстерні і цехи, аби всі охочі працівники могли взяти участь у великій жалобній похоронній процесії. Після 14:00 свої крамниці закрили львівські купці. Урядові бюро позачиняли раніше. Десятки тисяч осіб провели в останню дорогу Президента міста. У пресі звітували: “Чи не ціле місто висипало на вулиці, творячи щільні ряди від ратуші до брами кладовища. Усі вікна, ганки, дахи і гілля дерев були заповненні людьми”.

Власне похоронні церемонії розпочались о 15:00. З духовенства були присутніми ксьондз мітрат Бєлецький, архієпископ д-р Юзеф Більчевський, єпископ Бандурський, оточені капітулою, а також численним натовпом священників.

Коли зачинили труну, 24 удари дзвону оголосили, що «перший громадянин міста» назавжди покинув пороги ратуші. Об’єднані хори “Лютні” та “Еха” виконали “Śpiew żałobny”. Опісля перед присутніми виступив І віцепрезес д-р Рутовський. Відтак процесія рушила. Колона була настільки довгою, що коли її початок уже був біля брами кладовища, хвіст ще не покинув ринку.