Четвер, 9 Грудня, 2021

Обурення діями влади чи спланована спецоперація?

2014 р. назавжди змінив історію України. Спочатку були криваві розстріли на майдані, згодом анексія Криму, війна на Донбасі. Ніхто не сподівався, що протести у Києві переростуть у криваве побоїще. У лютому 2014 р. було неспокійно й у Львові, пише lvivyes.com.ua.

Захоплювали будівлі, забирали зброю, влаштовували хаос

Передісторію та хронологію Євромайдана можна писати й писати. Якщо її підсумувати кількома реченнями, то у листопаді 2013 р, на саміті у Вільнюсі, тодішній президент України Віктор Янукович не підписав асоціацію з Євросоюзом. Далі у Києві розпочались протести проти таких кроків влади. Після побиття силовиками студентів на Майдані Незалежності протести стали масовими, відбулись сутички з правоохоронцями. У Києві постало ціле наметове містечко, яке владі не вдалось розгромити. На відміну від подій 2004 р., влада не змогла домовитись з опозицією. У січні 2014 р. на Майдані з’явились перші жертви, серед яких були Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.

Львів, як і у 2004 р. був форпостом опозиції, виступав рішуче проти дій влади, засуджував режим Януковича та те, що останній не підписав угоду з ЄС. Львівський осередок Партії Регіонів одним з перших заявив про свій саморозпуск. Мітингувальники забарикадували будівлю Львівської обласної адміністрації, побоюючись, що її штурмуватимуть київські силовики. Керівництво місцевого СБУ та МВС заявляло, що воно з народом.

Та події розвивались досить швидко. Приблизно після 21:00 18 лютого до будівлі Львівської обласної держадміністрації прибули сотні мітингарів у балаклавах. Багато з них були озброєні палицями. Поспілкувавшись із депутатами та головою обласної ради, Василем Пісним, мітингувальники покинули будівлю та вирушили до обласного управління міліції, на площу Григоренка. Протестувальники почали трощити вікна, двері, пішли на штурм та увірвались до будівлі. Міліціонери не чинили опору. У приміщенні знаходився керівник міліції Львівщини Олександр Рудяк та керівник міліції Львова, Сергій Зюбаненко. Офіцери домовились з мітингарями, що залишаться у будівлі спільно з протестувальниками. Решта правоохоронців покинули управління. Під час штурму було знищено багато меблів, кримінальних справ та інших матеріалів.

Гаряче було й під частиною внутрішніх військ на вул. Стрийській. Протестувальники заблокували її, аби львівські силовики не вирушили до Києва. Під ворота частини пригнали БТР. Протестувальники підпалили шини, розпочалась сутичка з правоохоронцями. Силовики спробували прорватись, однак сили були нерівні – зібралось понад 3000 мітингарів. Силовики застосували світло шумові гранати, а протестувальники – коктейлі Молотова. На території частини розпочалась пожежа, яка швидко поширилась на казарми. Частина протестувальників ціленапрямлено жбурляли пляшки з запальною сумішшю у вікна казарм. У бійців внутрішніх військ летіли палиці та каміння. До протестувальників вийшов генерал Юрій Аллеров – командувач Західним територіальним командуванням внутрішніх військ. Генерал домовився з мітингарями (яких було вже понад 10 тис.), що солдати залишать частину, зачинять зброю у спеціальному приміщенні. Бійці так і зробили – залишили щити та екіпіровку, проходячи через коридор протестувальників. Солдати не змогли загасити пожежу, а пожежники тривалий час не могли через мітингарів потрапити на територію частини. Під час пожежі кілька військових отримали опіки.

 Приблизно о 00:35 пікетувальники увірвались до приміщення обласної прокуратури на проспекті Шевченка. Молодики трощили меблі та оргтехніку, викидували з будівлі документи, які спалювали на багатті, що розвели перед будівлею. 

Будівля обласної прокуратури

Далі дісталось Галицькому райвідділу міліції –протестувальники приблизно о 01:15 увійшли до приміщення, нищили документи та техніку без опору міліціонерів, перевернули службові машини, припарковані поблизу будівлі. 

Таку картину можна було побачити біля Галицького райвідділу міліції

Мітингарі взяли під контроль й обласне управління СБУ. Мітингувальники увійшли й до головного управління міністерства доходів і зборів у Львівській області, однак трощити будівлю не стали. Протестувальники взяли під контроль й Личаківський, Франківський райвідділи. Зі слів очевидців, нищились папери, міліцейська форма.

Одне з приміщень захоплене мітингарями

Хто це був і кого покарали?

Після погромів які отримали назву “Ніч гніву” майже місяць не функціонувала львівська міліція. Місто патрулювали бійці самооборони та міліціонери у цивільному. На щастя вдалось уникнути масових по грабунків, мародерства. Незважаючи на те що у країні змінилась влада, правоохоронці розслідували події, що відбулись у Львові. Представники Львівської прокуратури стверджували, що райвідділів було викрадено понад 1200 одиниць вогнепальної зброї, включаючи й автомати, десятки тисяч набоїв. Частину зброї вдалось повернути, а частина зникла безслідно. Двоє осіб, за незаконне володіння зброєю отримали тюремне ув’язнення.

 До сих пір не встановлені ті, хто керував захопленням об’єктів, адже протестувальники, що йшли на штурм діяли професійно. За однією з версій, це були курсанти з Харкова, які виконували вказівку влади – дестабілізувати ситуацію у Львові, дозволити Януковичу увести у країні надзвичайний стан. Провокатори залучали для штурмів молодь. За іншою версією, “штурмовики” повинні були запустити процес федералізації України. Частина експертів стверджує, що до погромів були причетні й ті, хто прагнув насамперед знищити кримінальні справи у прокуратурі та обласному управлінні МВС. Журналіст Омар Узарашвілі стверджував, що зброю та документи з Галицького райвідділу виносили люди, які займались торгівлею наркотиків. “Ніч гніву” залишила після себе багато запитань, відповідей на які немає й доси.